Юзеф-Владислав Нікольченко — заслужений працівник культури України, приклад якого надихає (ФОТО)

Перша спроба вступити на історичний факультет у 1964 р. не вдалася, оскільки тоді історія сприймалася як ідеологічна дисципліна, була певна квота, яка не перевищувала 20% для випускників шкіл. Юзеф-Владислав тоді склав історію СРСР на 5, російську мову та літературу теж на 5, але твір з літератури — на 4. І, як це не дивно, цих високих балів йому не вистачило для вступу до університету. Але юнак завжди був дуже наполегливим та цілеспрямованим. У 1965 році він вступає на I курс Харківського державного університету ім. М. Горького (тепер — Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна). Всі три іспити юнак склав на «відмінно». На курсі було 50 студентів, серед яких переважна більшість були вже дорослі люди — 1933, 1935, 1938, 1939, 1940, 1942, 1943 та 1944 років народження, які досить добре пам’ятали трагічні події Другої світової війни та страшні часи німецько-нацистської окупації. Курс у переважній більшості складався з наполегливих та успішних студентів. Серед колег-студентів Юзефа Мойсейовича, випускників курсу, були нині видатні вчені-історики України: доктор історичних наук, професор Руслан Пиріг та український історик і громадський діяч, доктор історичних наук, завідувач кафедри новітньої історії України Запорізького національного університету Федір Турченко.

З грудня 1970 року, Юзеф Мойсейович почав працювати у Рівненському обласному краєзнавчому музеї, де очолив археологічну експедицію та відділ охорони пам’яток історії та культури. Музейний період його трудової діяльності був позначений значними досягненнями у дослідженні археологічних пам’яток на території Рівненської та Волинської областей, у музейній справі, краєзнавстві та науковій діяльності. З 1973 року по червень 1981 року він працював заступником директора музею з наукової роботи. У червні 1981 року Юзефа Мойсейовича було призначено заступником начальника Рівненського обласного управління культури. А в жовтні 1991 році, вже після проголошення незалежності України, він був на сесії обласної ради одноголосно обраний начальником управління культури Рівненської обласної державної адміністрації. Працював на цій посаді до червня 1998 року. Це були важкі часи. Юзеф Мойсейович робив усе можливе і неможливе, щоб зберегти в області мережу і кадри установ та закладів культури і мистецтва; розвивати професійне мистецтво і традиційну культуру, бібліотечну і музейну справу, забезпечити збереження і вивчення культурної спадщини нашого народу. Його сумлінна праця була високо поцінована державою: 23 березня 1998 року Указом Президента України Л. А. Кучми йому було присвоєне почесне звання Заслуженого працівника культури України.

Працюючи в музеї і обласному управлінні культури, Юзеф Мойсейович за сумісництвом працював на посаді доцента у Рівненському державному інституті культури, де викладав навчальні дисципліни «Музеєзнавство і краєзнавство», «Історію культурно-освітньої роботи», «Організацію діяльності установ культури» та інші. У 1998 році йому було присвоєне звання доцента з культурології.

У 1995 р. Юзеф Мойсейович та його дружина Тамара Марківна отримали привабливу пропозицію від ректора Маріупольського гуманітарного інституту Костянтина Васильовича Балабанова переїхати до Маріуполя і працювати викладачами інституту. Особиста зустріч, спочатку Тамари Марківни, а пізніше Юзефа Мойсейовича з Костянтином Васильовичем викликала у них відчуття захопленості від його високого професіоналізму як організатора і керівника авторитетного в Україні вишу, самовідданого ентузіаста розвитку вищої освіти в державі. Ніяких сумнівів не було — треба їхати до Маріуполя! Це рішення приймалося Юзефом і Тамарою Нікольченками у зеніті їхнього авторитету на Рівненщині, у віці, коли їм обом вже було за 50! Вони вірили у те, що їхня подальша доля повинна бути пов’язаною з Маріуполем і Маріупольським гуманітарним інститутом.

Спочатку, у січні 1995 року, до Маріуполя переїхала Тамара Марківна працювати доцентом кафедри української мови та літератури, а згодом, з 28 серпня 1998 року ї Юзеф Мойсейович розпочав свою викладацьку і наукову діяльність у Маріупольському гуманітарному інституті на кафедрі історичних дисциплін, де викладав курси «Давня історія України» та «Історія української та зарубіжної культури». З січня 2000 року до травня 2002 року він виконував обов’язки завідувача кафедри історичних дисциплін.

У 1999 році К. В. Балабановим було прийняте рішення щодо створення факультету заочного навчання. Його деканом призначили Юзефа Мойсейовича. Він очолював цей факультет з вересня 1999 року до вересня 2009 року. Це був час його плідної співпраці з деканатами і кафедрами. За 10 років значно зросла кількість спеціальностей і студентів заочної форми навчання. З багатьма з них і сьогодні він підтримує добрі відносини. У 2003 році на історичному факультеті було створено кафедру культурології та інформаційної діяльності, на яку Юзеф Мойсейович перейшов працювати і де працює донині. Він високопрофесійний і авторитетний викладач і науковець. За статистикою Google Academy — автор понад 200 наукових праць і навчальних видань, з високим показником рівня їхнього цитування, учасник багатьох наукових форумів різних рівнів, постійний керівник науковою діяльністю студентів. Сьогодні у Юзефа Мойсейовича щаслива велика родина: дві доньки, два зяті, дві онучки та правнук.

З першого року роботи у навчальному закладі Юзеф Мойсейович користується великою і заслуженою повагою студентів, у якому вони вбачають не тільки доброзичливого викладача-професіонала, а й старшого друга і порадника.

Після обстрілу терористами мікрорайону «Східний» у січні 2015 року, під який потрапив і будинок, у якому жили Юзеф Мойсейович, Тамара Марківна і сім'я доньки Марії, вони без вагань відкинули пропозиції друзів з Рівного повернутися назад. Незважаючи на всі випробування, вони вирішили, що їхнє місце саме в Маріуполі, який став для них за чверть століття рідним містом.

Після повномасштбаного вторгнення Росії в Україну Юзефу Мойсейовчу та його дружині, Тамарі Марківні, довелося декілька місяців перебувати у підвалі. Їм вдалося виїхати завдяки колезі, яка вивезла подружжя з окупованого міста. Чоловік не вірив до кінця, що місто можуть знищити і поки перебував у Маріуполі, навіть зайшов у зруйнований корпус історичного факультету Маріупольського державного університету, щоб на власні очі побачити, чи вціліло щось. Знищення міста, яке стало справжнім домом — не могло не відобразитися на здоров'ї викладача, проте він не дозволив собі довго відпочивати, адже найголовніше — це повернення до роботи зі студентами.

Наразі Юзеф Мойсейович мешкає з дружиною у Рівному і дуже щасливий, що має вірних друзів в Україні і щирих колег у Маріупольському державному університеті — на кафедрі культурології, на історичному та інших факультетах і, безумовно, вдячних студентів. Він до нестями закоханий в улюблену справу, якій віддав майже 53 роки життя. Навіть в іншому місті заслужений працівник культури України продовжує прищеплювати любов до культури Маріуполя і загалом України. Звертаючись до студентів, особливо першокурсників, Юзеф Мойсейович завжди наголошує, що без улюбленої справи життя не може бути цікавим.

Раніше Донбас24 розповідав, про студентку МДУ Софію Шустенко, яка розповідає про Маріуполь в Центрально-Європейському університеті.

Ще більше новин та найактуальніша інформація про Донецьку та Луганську області в нашому телеграм-каналі Донбас24.

ФОТО: з відкритих джерел.