Похмуре… чтиво: про що пишуть газети в окупованому Донецьку
"…І не читайте до обіду радянських газет!" — рекомендував професор Преображенський із повісті Булгакова. «А що робити, інших немає», — розводив руками його співрозмовник доктор Борменталь. Читачі посміхалися: справді, радянська преса була взірцем махрового пропагандизму.
Величезні статті-доповіді генеральних секретарів на перших сторінках, нотатки про передовиків, до яких додалося фото шахтаря, що широко посміхається, або доярки, причому ці розповіді про трудівників не відрізнялися різноманітністю. У газетах критикували, громили, рідше — хвалили, доносили, попереджали («сигналізували»), висміювали…
Те, що було прийнятно для ХХ століття і сприймалося як зрозуміле, у XXI столітті не прижилося. Сучасне життя потребує іншої інформації, іншої преси. Читачам потрібні швидкі актуальні новини, статті про насущне, роз’яснення того, що відбувається. Але аж ніяк не величезні «полотна» про керівну роль партії та уряду.
І на третьому десятку ХХІ сторіччя такі газети існують. Вони виходять на окупованих територіях Донбасу, і ціль їх проста — якщо не нагнати в сон, то вбити в голови читачам ідеї російського світу. І робиться це по-руські незграбно і десь навіть смішно.
Нам вдалося погортати три газети, що випускаються в окупованому Донецьку.
«Донецьк вечірній»
За часів Союзу у шахтарській столиці виходила газета «Вечірній Донецьк», яка змогла не перетворитись на агітаційну листівку, а була досить приємним паперовим співрозмовником городянам. Тодішня «Вечірка» з’являлася у поштових скриньках передплатників у другій половині дня, коли основні новини вже були викладені «Правдою» та «Известиями», тому на сторінках тієї газети справді кипіло життя міста, а родзинкою був список пар на реєстрацію шлюбу у Палаці одружень найближчі вихідні. Його друкували на останній сторінці з побажаннями щастя нареченим, про персональну інформацію ніхто тоді не замислювався, але було в цьому щось незрозуміло приємне, ніби зазирнув на чиєсь весілля і випив за здоров’я молодих. Потім список прибрали, але газети залишалися ходовими для читачів 40+ і взагалі - як шана традиції.
2014 року російські окупанти прийшли і перевернули все з ніг на голову, вимагаючи, щоб колектив редакції «Вечірки» присягнув на вірність нової влади. Колектив — переважно журналісти поважного віку, — масово відмовився працювати на ворога і був вигнаний. Літнім людям довелося терміново залишати Донецьк і поповнювати лави вимушених переселенців. На жаль, багатьох уже немає у цьому світі.
Росіяни та їхні місцеві посіпаки створили на базі «Вечірнього Донецька» своє дітище — «Донецьк вечірній». Професійні журналісти відчувають «іспанський сором», коли бачать це видання. Зовнішній вигляд нагадує шкільну стінгазету, поняття «дизайн» та «основи верстки» тут і не ночували. Зазвичай у такому стилі створюються газети для передвиборних кампаній: нашвидкуруч, з текстами, які пишуть будь-хто, але не журналісти, з фотографіями, зробленими на мобільний телефон або в кращому випадку — на цифрову «мильницю».
Заголовки — окремий розділ цієї сумної історії. Звичайно, читача одразу зацікавить стаття під назвою «Нагороди посмертно» або «Вшанували пам’ять героя». Причому фото героя нема. Зате є багато фотографій абсолютно незрозумілих людей, що стоять задом чи боком, із розпливчастими обличчями. Огріхи друкарні змащують кольорові фотографії тощо.
Головне, звичайно, статті. І в них навіть не настільки «повернення до СРСР», як усвідомлення, наскільки тоді все ще було пристойно, порівняно з теперішнім. Якщо ви думаєте, що у статті з приголомшливо інтригуючою назвою «Три проекти по інвестиціям», буде докладна розповідь про інвестиційні проекти — то ви сильно помиляєтеся. Зміст статті висловлює єдина фраза: «Організація та розвиток інвестиційної діяльності, спрямованої на створення комфортного міського середовища та забезпечення жителів регіону гідними житловими умовами, є одним із пріоритетних напрямів діяльності корпорації та забезпечує виконання напрямків розвитку, передбачені програмами відновлення та розвитку економіки та соціальної сфери міст».
Адже цікаво, чи не так? А йдеться про будівництво в окупованому Маріуполі та іпотечні кредити. Для мешканців розбомбленого росіянами Маріуполя…
Ще один «шедевр» — замітка «Виставка «У єдності наша сила»: про відкриття у краєзнавчому музеї експозиції із сувенірних тарілок із назвами міст. Щоправда, розповідь про виставку поставили на чорно-білу сторінку та забезпечили двома крихітними фотографіями. Дуже професійно.
Натомість на кольоровій сторінці розповідають, як прищепити дитині любов до читання. Можна було б почитати, якби в очі не кинулися фрази «нам нав’язують західних супергероїв з нереальною суперсилою та дикою поведінкою», «а що відбувається з переписуванням класики для поборників так званої толерантності?», «На щастя, зараз у Росії приймаються закони, що ставлять заслін усій цій «демократичної дикості»…
Читайте також: Окупований Донецьк потопає у смітті та нечистотах (ВІДЕО)
«Донецька республіка»
Це одна суцільна агітаційна листівка, нецікава навіть її творцям. З’явилася десь в 2015—2016 роках як орган громадського руху «Донецька республіка» і містить у собі звіти про діяльність окупаційної влади, яка нині вступила до партії «Єдина Росія» і звітує про благодіяння незадовго до «голосування» 10 вересня.
«Патріотизм — наш обов’язок», «Дорога пам’яті: вічний вогонь у Донецьку», «Єдина Росія тепер і в Маріуполі» — і скрізь лише обличчя, розмиті через поганий друк (це загальна проблема друкованих видань в окупації). Про те, які хороші росіяни і як волонтери допомагають людям похилого віку, розвозячи продуктові набори — кожен другий матеріал. Про те, інше життя, коли були вцілілі дома, продукти можна було купити в магазині, а не чекати на волонтерів, коли була вода і достатньо пенсії, окупанти не говорять. Як і не ставлять у номер фото Маріуполя, якому потрібна не «Єдина Росія», а повноцінне відновлення.
Газета настільки «цікава», що її переважно роздають безкоштовно. Витрачати на це гроші донеччани вважають безглуздим.
«Комсомольська правда — Донбас»
Якщо хтось пам’ятає «комсомолку» молодою та зухвалою, то забудьте. Донбаський випуск «КП» — це кілька сторінок у загальноросійському номері про найважливіше. І після статей про смерть Берлусконі та зустрічі Путіна починається похмуре «Міністри виходять на пряму лінію», «Збірна республіки завоювала кубок всеросійської літньої гімназіади», «Психологи допомагають військовослужбовцям».
Незрозуміло, як так вийшло у місцевих журналістів, але конкретики в цих матеріалах немає від слова взагалі. Міністри не розповіли точно, як відбуватиметься вступ до місцевих вишів, про гімназіаду розповіли лише те, що вона відбулася, психологи повідомили, мовляв, так, допомагаємо — і все.
Окремо стоять матеріали так званих воєнкорів, які пишуть свої художні опуси, не цураючись перебрехати, вигадувати та уявляти. У соцмережах їх розносять начисто, вказуючи на неправдиву інформацію та натуральну брехню. А в газеті хтось засудить? І несеться: «Героїчні люди творять історію, як їхні діди на Курській дузі. Треба вистояти, хлопці! Діди від сорому перевертаються у трунах, бо їхні онуки почали бомбардувати Україну.
«Вони кричать „Слава Бандері“, а мені воно потрібно, на мові спілкуватися» — каже мешканець Голої Пристані, якого нарешті евакуювали із затопленого міста. Далі йде розповідь, що українці самі підірвали дамбу.
«Ми всі тут за Росію», — нібито розповідає херсонець. І так далі і тому подібне.
Тотальна брехня та чиновницька мова — все, що можуть
запропонувати засоби масової дезінформації на окупованих територіях. Втішає, що любителів почитати газетку перед сном у Донецьку та Луганську небагато — платити по 40−50 рублів за таку гидоту не дуже хочеться. Та й мало хто вірить вже цим ЗМІ, адже це треба вміти — впарювати читачам нісенітницю, в яку вони віритимуть. Радянські газети ці вміли. Їх не надто освічені послідовники — ні.