Били струмом та принижували — військова маріупольської ТРО розповіла про знущання в полоні
До повномасштабного вторгнення Ольга Лекунова не мала жодного військового досвіду — після 24 лютого вона пройшла Маріуполь, місяць в заводському бункері та півроку в неволі
Коли Росія почала активні бойові дії, тисячі цивільних пішли до військкоматів з бажанням захищати Україну. Серед них — і маріупольчанка Ольга Лекунова, яка до 24 лютого працювала на пошті та не уявляла себе у лавах ТРО. Один день назавжди змінив життя — Ользі довелося пройти випробовування службою у військовому шпиталі, життям в бункері на меткомбінаті імені Ілліча та, нарешті, російським полоном. 17 жовтня, коли Україна звільнила 108 жінок, додому повернулася й Ольга Лекунова.
Для Донбас24 військова розповіла про службу у Маріуполі та пережите в російських колоніях.
«Не мала права сидіти вдома»
Ольга згадує своє рішення на початку війни — жінка одразу ж пішла до військкомату та вступила до лав Територіальної оборони Маріуполя. На такі дії її надихнув приклад доньки.
«Вона в мене військова, тому я не мала права сидіти вдома, коли дитина ризикує собою, — розповідає Ольга Лекунова. — У ТРО мене відправили до військового шпиталю, там я виконувала обов’язки кухаря».
Роботи в шпиталі було багато — лікарі постійно приймали поранених. Одночасно в палатах знаходилося 200−300 травмованих військових. Крім того, по допомогу приходили цивільні.
«Медики рятували поранених, які намагалися виїхати з міста та не змогли — їх автомобілі обстріляли. Цивільних лікарів тоді майже не залишилося, тому нікому не відмовляли. Крім того, люди часто приходили до нас за ліками», — розповідає військова.
Коли у шпиталь потрапила авіабомба, медики перейшли на металургійний комбінат імені Ілліча. Місяць, поки його ще обороняли, Ольга разом з іншими працівниками шпиталю жила у бункері.
«Там продовжували лікувати поранених, тривали бої і до нас направляли людей, — згадує Ольга Лекунова. — Я, як і раніше, готувала їсти — в нас ще були овочі та картопля. Іноді до нас заходили цивільні, які також перебували на Ілліча, і ми ділилися з ними їжею».
«Нас ненавидять за те, що ми є»
12 квітня, коли військові переходили в полон, Ольга змогла востаннє зателефонувати доньці. Потім були довгі місяці у колоніях без зв’язку з рідними та знущаннями росіян. Спочатку жінка потрапила в Оленівку, а після цього їх постійно перевозили з місця на місце. Жінки перебували у Таганрозі, Білгородській та Курській областях. І всюди росіяни принижували полонених.
«Нас били електричним струмом, над нами знущалися, змушували по 300−400 разів присідати, по 17 разів співати російський гімн, — згадує Ольга Лекунова. — Але чоловікам доводилося ще гірше, їх частіше били. Після Таганрогу ми вже знаходилися у суто жіночих колоніях».
Жінок годували, але дуже погано. В перших двох колоніях — приносили один непотріб. Лише в Бєлгородській та Курській областях обіди для полонених більше нагадували їжу. Вільно поговорити в камерах теж було неможливо — військових постійно прослуховували, у приміщеннях стояли переговорні пристрої.
«Вони нелюди і ненавидять нас просто за те, що ми є, за те, що ми живемо не так, як вони», — впевнена Ольга Лекунова.
Звільнили ще далеко не всіх
Військова пригадує — в полоні її підтримували думки про доньку. З нею Ольга змогла зустрітися вже коли звільнених полонених привезли до центру реабілітації. День, коли жінок нарешті обміняли, Ольга згадує як найбільш радісний та емоційний. Вона до останнього не вірила, що цього разу вони всі їдуть додому.
«Спочатку ми прибули до Криму, і там нам російський військовослужбовець сказав, що ми поїдемо в Україну. Але я до останнього в це не вірила, поки на іншому боці моста не побачила наші автобуси. Це була неймовірна радість», — говорить військова.
Зараз вона — у реабілітаційному центрі та думками перебуває з тими, хто досі переживає знущання в російському полоні. Там залишилося ще багато лікарів військового шпиталю, багато поранених, які потребують допомоги.
«У лікарню в Донецьку направили лише найважчих. Всіх інших поранених залишили в Оленівці, і там ніякої допомоги їм не надають. Все, що вдається лікарям, які разом з ними перебувають у полоні — робити перев’язки», — говорить Ольга Лекунова.
Вже скоро її реабілітація завершиться, і жінка прагне продовжити військову службу. Вона вірить — Україна обов’язково переможе, Маріуполь знову стане українським і всі наші герої повернуться додому.
Нагадаємо, раніше Донбас24 розповідав, коли Україна поверне Маріуполь.
Ще більше новин та найактуальніша інформація про Донецьку та Луганську області в нашому телеграм-каналі Донбас24.
ФОТО: ілюстративне, з відкритих джерел