З пораненим чоловіком та неходячою мамою: як лисичани тікали з Донбасу на Полтавщину

Переселенці з Лисичанська оселилися в одному з невеликих сіл Полтавської області


До початку повномасштабного військового вторгнення рф Зоя та Джамшид Акберови мешкали в Лисичанську. Щоб вирватися з «лап» війни, родині довелося чотири місяці прожити під обстрілами, подолати довгий шлях та ненадовго розлучитися. А прихисток вони знайшли у невеличкому селі на Полтавщині.

Історію евакуації переселенці розповіли журналістам одного з українських порталів, передає Донбас24.

З обстрілюваного Лисичанська втекли на Донеччину

Подружжя Акберових виїхало з Лисичанська, вже охопленого війною, 28 березня. Евакуюватися вирішили до Верхньокам’янського неподалік Сіверська, що на Донеччині: тут мешкала 91-річна мама Зої. Спочатку на новому місці було досить спокійно, тож лисичани активно працювали на своїй земельній ділянці: висадили овочі, доглядали за грядками та готувалися збирати врожай.

Проте таке відносно налагоджене життя тривало не довго. Невдовзі населений пункт опинився під щільними обстрілами російських окупантів, а в липні ситуація стала критичною. Рашисти гатили майже безперестанку, тож родині довелося «переїхати» у підвал.

«Затягнули в підвал і мою стареньку маму, яка вже неходяча. Облаштували їй ліжко, нанесли теплих речей, щоб не мерзла. Самі були поруч з нею», — пригадує Зоя.

Однієї ночі окупанти обстріляли Верхньокам’янське касетними боєприпасами. На ранок Джамшид вийшов на город, де побачив предмет, схожий на старий кнопковий телефон з антеною. Як тільки чоловік торкнувся антени, пролунав вибух.

Операція з порятунку чоловіка та евакуація «по черзі»

Уламки вибухового пристрою потрапили чоловікові в живіт — він майже одразу втратив свідомість. По допомогу для Джамшида Зоя звернулася до знайомих українських військових. Надавши постраждалому першу допомогу, ті відвезли його до лікарні у Бахмут, а звідти чоловіка перенаправили до Костянтинівки.

«Весь цей час я про нього нічого не чула, чи живий він. Коли поспіхом його вантажили в автівку, забулася положити паспорт і телефон. Сиджу з мамою у Верхньокам’янському під обстрілами, а що з чоловіком, і гадки не маю», — пригадує Зоя.

На щастя, поранений Джамшид потрапив у сюжет журналістів, який побачила невістка подружжя. Невдовзі чоловіка у лікарні відвідав син, який наразі захищає Донеччину від ворогів у лавах ЗСУ. Він передав батькові документи та телефон, а пізніше допоміг евакуюватися до Дніпра.

Тим часом Зоя з мамою вже не могли перебувати під Сіверськом: ситуація вкрай загострилася. Тож разом з односельчанами вони вирішили евакуюватися. Спочатку українські захисники вивезли їх до Краматорська, там волонтери допомогли дістатися до Покровська, а далі жінки вирушили до Дніпра і нарешті — на Полтавщину.

За деякий час родина Акберових змогла возз'єднатися — вже в одному із сіл Полтавської області. Джамшид внаслідок вибуху втратив палець, а в його животі застрягли сім уламків, тож він приїхав до рідних після лікування. Переселенцям надали прихисток у будівлі, в частині якої знаходиться місцева амбулаторія. Тож поранений чоловік отримує тут ще й медичну допомогу.

Нагадаємо, Донбас24 розповідав, як родині маріупольців довелося провести 11 днів у фільтраційному таборі Донецька, щоб евакуюватися до Німеччини.

Найсвіжіші новини та найактуальнішу інформацію про Донецьку й Луганську області також читайте в нашому телеграм-каналі Донбас24.

Фото: acmc.ua

0
0