Волонтер — не терорист: визволені водії, які 100 днів перебували в неволі у росіян

Наприкінці березня небайдужі люди об'єднувалися у волонтерські рухи, аби врятувати з маріупольського пекла дітей, жінок, літніх людей і всіх тих, хто виживав під обстрілами без їжі та води. Хтось долучався до порятунку мирних мешканців і займався організаційними питаннями віддалено, хтось віддавав свій транспорт, аби врятувати маріупольців та вивезти їх із Маріуполя, хтось донатив гроші на купівлю мікроавтобусів.

Але головне питання у порятунку людей — знайти надійних та сміливих водіїв, які знали місто, могли знайти сховища, забрати звідти людей… і усвідомлювали ризики. Адже гарантій безпеки таких поїздок ніхто не забезпечував.

І люди, які готові ризикувати своїм життям заради порятунку інших, знайшлися! Вони готові були їхати під кулі та бомби: хтось хотів вивезти своїх родичів чи друзів, а заразом — витягти з маріупольського пекла якнайбільшу кількість мирних жителів Маріуполя.

Водії-волонтери стартували із Запоріжжя до Маріуполя наприкінці березня та на початку квітня. Родичі знали, що зв’язку не буде деякий час, і чекали на новини від своїх рідних… Як грім серед ясного неба: водіїв затримано.

Спочатку родичам водіїв повідомили про перевірку, яка триватиме місяць. Зв’язку із волонтерами не було — мобільні телефони відібрали у всіх. Потім продовжили термін перебування у колонії ще на один місяць. Зрідка через третіх осіб доходили повідомлення від полонених: таким чином вдалося встановити, що в камері утримуються 25 водіїв-волонтерів. Їхні родичі згуртувалися за допомогою телеграм-чату та разом вирішували, як можна достукатися до представників так званої «днр», адже рашисти не визнавали, що волонтери утримуються на території колонії в Оленівці.

Умови, в яких весь цей час мешкали волонтери, були невідомі.

Публічна інформаційна кампанія «Волонтер не терорист» розпочалася з кінця травня, коли рідні водіїв дізналися, що волонтерам інкримінують тероризм, а за «законами днр» — це строк до 20 років ув’язнення.

Інтерв'ю про полонених в українських і іноземних ЗМІ, звернення до СБУ, МКЧХ, Всесвітньої організації проти тортур, Моніторингової місії ООН, а також слідчого комітету рф, омбудсмену «днр» тощо — стукалися в усі можливі інстанції, аби дізнатися, де та в якому стані перебувають цивільні чоловіки та жінка, які їхали рятувати життя мирних маріупольців.

Внаслідок комунікації родичів одне з одним вдалося встановити, що в виправній колонії № 120 у селищі Оленівка перебувають 33 волонтери (32 чоловіки, 1 жінка). З середини червня почали надходити звістки, що деяких осіб випускали на волю у зв’язку зі станом здоров’я. Таким чином, на початок липня в колонії залишалися 22 особи.

Щаслива новина надійшла родичам у вищезгаданому телеграм-чаті.

Водіїв-волонтерів звільнено.

Цю звістку не розголошували в ЗМІ, допоки колишні полонені не опинилися у безпеці. Кожний з них перебував в полоні у росіян близько 100 днів.

Наразі відомо, що в оленівській колонії утримується ще один водій-волонтер, визволення якого ще попереду.

Сергій Тарасенко — він, єдиний зі списку в 33 особи, поки що залишається в полоні. Але і родичі волонтерів, і самі водії вважають справою честі витягти з неволі Сергія Тарасенка.

Найближчим часом буде проведена пресконференція за участю визволених водіїв-волонтерів, під час якої вони дадуть відповіді на питання журналістів українських і іноземних ЗМІ, а також розкажуть про затримання та перебування в неволі.

Раніше Донбас24 розповідав про те, де живе відомий блогер Стас Аскет та куди він зник після початку війни.

Ще більше новин та найактуальніша інформація про Донецьку та Луганську області в нашому телеграм-каналі Донбас24.

Фото: Альбіна Львутіна