Рятуйся, хто може: як у Донецьку померла система охорони здоров’я
А як ще можна назвати процес перетворення цивільних лікарень на військові госпіталі, завищення цін на ліки до таких меж, що сама окупаційна влада заявила аптечним «королям», мовляв, бажано совість мати.
Коли до лікаря — черга, до медсестер за уколами — черга, брак молодшого та середнього медперсоналу вже кілька років називають катастрофою, а знайти працюючий апарат МРТ чи КТ — велика удача…
Гірше може бути завжди
Пандемія коронавірусу лише оголила проблеми, які в «лднр» воліли не помічати або вдавали, що так і задумано.
Перелякані донеччани носилися містами та селами у пошуках працюючих КТ та МРТ, записувалися у 3−4 місячні черги, при цьому всі медичні чиновники закликали не панікувати та не робити КТ без призначення лікарів. Водночас у лікарняних палатах під ШВЛ хрипіли та вмирали пацієнти, які не дочекалися обстеження.
Коли епідемія пішла на спад і всі трохи видихнули, виявилося, що звичайні противірусні ліки в аптеках коштують кілька тисяч рублів, про обіцяні «гуманітарні» медпрепарати з РФ уже ніхто й не згадував, а з підконтрольної території України привезти їх, як раніше, виявилося нереально — через коронавірусні обмеження поїздки туди стали займати понад добу через закриті блокпости та єдиний шлях — через росію.
Нестачу медичних кадрів у «днр» спробували закрити медиками-інтернами та ординаторами — не вийшло.
Отримавши якийсь диплом Донецького медуніверситету, більшість випускників одразу ж виїжджала до РФ (якщо хтось раніше не поїхав на підконтрольну Україну і не почав там навчання заново). Інтерни були сусідами з глибокими пенсіонерами, які вийшли знову на роботу у 80 років.
У приватних медичних центрах, звичайно, все було по-іншому, але й пацієнтів там було не так уже й багато — платити по 500−1000 рублів за візит до лікаря в Донецьку готові не багато хто.
Натомість у безплатних поліклініках потрібно не лише вистояти чергу годин з 6 ранку, а й купити в аптеці все за списком.
Ціна здоров’я
Якщо аптека знаходиться прямо у будівлі лікарні, то пиши пропало: всі ціни зі звичайних аптек тут помножено на 10.
Але ніхто не дивується.
Ось у Донецькій обласній травматології, яку зараз називають «республіканський травматологічний центр», ПІБ власника всіх внутрішніх аптечних кіосків дивним чином збігається з ПІБ головного лікаря одного з відділень нейрохірургії. І нікому це не видається дивним.
Також практично у всіх аптеках потрібні фармацевти та провізори — чомусь місцевий медичний університет та медучилища не закривають кадрові дірки.
Відсутність сучасних засобів медицини теж не дивує: і так було зрозуміло, що Донецьк зараз — це не для всіх людей.
Аж два апарати МРТ на все 900-тисячне (як присягаються окупанти) місто та один апарат КТ. Черга на них — від 1 до 4 місяців, і це, якщо пощастить. Тому що апарати часто виходять з ладу або підпадають під обстріл.
Для порівняння: у 60-тисячному до війни Покровську (колишньому Червоноармійську) один апарат МРТ.
Для «днр», у якій нібито мешкають кілька мільйонів, усі ці апарати можна порахувати на пальцях однієї руки.
Звісно, нічого іншого й не очікували. Охорона здоров’я в самопроголошених «республіках» ставить за мету аж ніяк не «охорону здоров’я» людей. Це скоріше квест на виживання.
Швидка не завжди приїде в комендантську годину (з 23.00 до 05.00), вона і не на кожен виклик літньої людини віку 80+ примчить. Вечірній виклик із небезпечних районів — Петровського, Київського, Куйбишевського? Вибачте, не поїдемо.
Медичний туризм
Справа доходить до того, що ті, у кого є більш-менш можливість, їдуть лікуватися в Ростов — «всього» чотири години на автобусі і один кордон.
Так-так, кордон між «днр» та РФ нікуди не подівся. І документи там перевіряють, і багаж. Так ось, у Ростові близько десятка всіляких МРТ, КТ, УЗД, куди можна записатися заздалегідь, обравши зручний час і не мучившись у черзі місяцями. Щодо грошей, як кажуть «медичні туристи», виходить дорожче, зате й швидше.
Для порятунку ситуації (насправді — ні) навесні з росії до «днр» було делеговано десант лікарів, які мали провести масштабний
профілактичний огляд, насамперед дітей шкільного віку.
У навчальних закладах, що пустують вже другий рік (діти у багатьох містах навчалися дистанційного з міркувань безпеки), поширили заклик для батьків — прийти та обстежити дитину на прийомі у «світил» з Москви та Петербурга. Частина батьків відмовилася одразу ж — тягати під обстрілами дитину, якій помацають живіт і спитають «Скарги є?» (у багатьох огляд відбувався саме так), вони не збиралися.
Ті, хто зважився і таки пішов, природно, провів 4−5 годин у черзі в лікарнях, наповнених збудженими дітьми та нещасними батьками.
Подекуди, наприклад, у Макіївці, дітей оглянули гідно, але скарги донецьких батьків заполонили всі соцмережі у квітні-травні. Зібрати в одній поліклініці шестиклашок з трьох сусідніх шкіл — це було страшно невдале рішення і для батьків, і для медиків.
Нове пекло
Після того, як лікарні прийшли до тями, прийшла біда, звідки не чекали: інваліди з «нових російських регіонів» повинні підтвердити групу інвалідності, щоб отримати російську пенсію.
Пекло з МСЕ вже почалося: повертаємось на кілька рядків вище та читаємо про проблеми з МРТ та КТ. Адже це обов’язкові дослідження, які підтверджують діагноз інваліда.
Постояти в черзі кілька місяців, віддати 2500−3000 рублів за обстеження — чи це зможе зробити кожен інвалід? А треба! Інакше з 1 січня наступного року вони залишаться без пенсій та без допомоги.
Втім, і це вже не здивує.