Битва за Авдіївку: аналіз подій та перебіг бойових дій
На даний момент, я не бачу особливої необхідності описувати перебіг подій, пов’язаний із проведенням оборонної операції СОУ в районі м. Авдіївка. Він всім добре відомий, тому детально заглиблюватись на тому — куди, як й хто наступав, хто й де оборонявся (контра-атакував) в той чи інший період часу.
Всі ці події неодноразово описувались не тільки мною, а й іншими людьми. Тому, я буду звертатися по ходу формулювання своїх висновків та оцінок до хронології подій лише тоді, коли їх потрібно буде проілюструвати, або аргументувати.
Як на мене, у контексті загальної оцінки подій на Донецьком напрямку, найголовнішим та найбільш доцільним варто зробити визначення відповідей на два ключових питання — чому противнику, в кінці кінців, вдалося досягнути виконання поставлених перед собою цілей на цьому напрямку, хоча й ціною, яка навіть не вкладається у термін «значна» (скоріше — «запредельная») й як цьому можливо запобігти у майбутньому.
Звісно, що в силу цілком зрозумілих причин, я не можу повністю, як це належить, аргументувати ті чи інші свої висновки, стосовно цих подій, конкретними даними (наприклад, у сенсі оцінки реального співвідношення сторін, їх дислокації та розташування на місцевості… а також, коментувати рішення українського командування в тих чи інших ситуаціях, адже війна триває й давати ворогу якусь інформацію для оцінки — не варто), але, очевидно, що у двох сенсах — рішення командування противника, а також оцінка окремих факторів, які сприяли\заважали діям військ (сил) сторін — цілком можливо.
А друге зауваження, буде торкатися розуміння масштабу подій, які оцінюються. Мова піде не тільки, власне, про події, які відбувалися безпосередньо в районі м. Авдіївка та навколо неї, а на сусідніх відтинках ЛБЗ. Тобто, всього того, що відбувалося на Авдіївському напрямку.
Частина № 1
Чому?
На перший погляд, причина цілком очевидна та зрозуміла переважній більшості людей, які слідкують за перебігом подій у війні. Противник не тільки зумів сконцентрувати на цьому напрямку переважаючи сили, а й спромігся реалізувати цю свою перевагу. Зокрема, зразу у декількох факторах.
Загальна чисельність військ
На цьому напрямку діяли поповнені та доукомплектовані основні сили зразу 3-х загальновійськових армій (ЗВА) противника — 2-ї, 8-ї (включаючи майже увесь 1-й армійський корпус\АК) та 41-ї + головні сили окремої танкової дивізії (90-а тд) не рахуючи цілої розсипи приданих сил та засобів, в тому числі з категорії «територіальні війська» чи «мобілізаційний резерв».
За різними оцінками загальна чисельності угрупування військ противника, яке діяло на цьому напрямку у різні часові періоди оцінювалось від 60−65 тисяч в\сл до 80−82 тисяч… Причому, без врахування резервного компонента, розгорнутого на цьому напрямку й який, сам по собі, складав ще до 10−12 тисяч в\сл (до 3-х мотострілецьких полків\мсп, 10-и стрілецьких та мотострілецьких батальйонів, та 2−3-х зведених тактичних загонів типу БАРС).
Перевага противника у кількості основних типів озброєння та військової техніки (ОВТ), сконцентрованих у його частинах та з'єднаннях, які діяли на цьому напрямку. Противник мав тут — до 450−460 танків, до 1300 — 1350 ББМ, до 1200 одиниць АС, біля 300 одиниць РСЗВ.
Для відновлення втрат противник спромігся створити й певний резерв ОВТ на цьому напрямку — до 100 одиниць танків, до 220−230 одиниць ББМ, до 60-и одиниць АС та 25−30 одиниць РСЗВ.
Перевага противника у повітрі
Авіаційне угрупування противника, сконцентроване на цьому оперативно-тактичному напрямку складало — до 182-х одиниць бойових літаків, до 147-и одиниць вертольотів, з яких ударних (вогневої підтримки) було — 66 -70 одиниць… Також, противник спромігся розгорнути на цьому напрямку ешелоновану (по висоті та дальностям) систему войскової ППО, яка, у сенсі свої кількості, майже дублювала реально існуючи його потреби.
Ресурсна перевага противника
Очевидно, що у питаннях постачання військам предметів матеріально-технічного забезпечення, палива, боєприпасів, запасних частин, продовольства й т.д. противник мав у кількісному вимірі значно ширші можливості, ніж українське командування.
На момент початку Авдіївської наступальної операції противник спромігся збільшити темпи накопичення запасів цих предметів на 10−15%, а протягом її проведення забезпечував збільшення їхнього поточного довольства по окремим типам та видам до 20%.
Окрім цього, на користь противника «грав» ще цілий ряд факторів:
— Зручний, у сенсі матеріально-технічного забезпечення дій військ район (розгалужена система комунікацій, включаючи облаштовані рокади та транспортні вузли, чимала кількість зручних місць та об'єктів для розташування складів та сховищ).
Тобто, противник мав можливість до мінімума скоротити, так зване «плече подвозу"(як у сенсі часу, так й відстані) для постачання своїм військам, оперуючим на цьому напрямку, усього необхідного для «життя та бою».
Окрім того, його маневр силами та засобами «по фронту», а також переміщення підкріплень та резервів також мало чим був скований чи ускладнений.
— Місцевість, на якій протікали бойові дії, у сенсі танко-доступності чи можливості швидкого її подолання військами, в тому числі на техниці, також не становила собою особливої перешкоди… за виключенням, мабуть окремих ділянок місцевості, із зруйнованою міською забудовою, особливо у самому місті Авдіївка .
Також, тут не було — а ні широких водних перешкод, а ні ділянок місцевості з широкими болотами чи вагомих лісових масивів.
- Зручне накреслення ЛБЗ.
Очевидно, що ще у період формулювання задуму (плану) на проведення цієї операції командування противника врахувало, той факт, що воно має можливість зайняти зручне (охоплюче) вихідне положення, по відношенню до українськиї військ, які оборонялися у Авдіївському районі оборони.
Цьому сприяло зайняття його військами раніше рубежу Водяне — Опитне та району с. Красногорівка.
Однак, безперечно, що для успішного проведення задуманої операції мало лише МАТИ всі ці переваги, треба ще вміти усім цим скористатися.
Тобто, спробуємо зрозуміти — які рішення російського командування сприяли, а які суттєво ускладнювали йому досягнення поставленої мети.
Читайте також: «Нардепи прийняли законопрокт про демобілізацію строковиків»
Частина 2
Чому, або «всупереч» чому
Отже, ми пропустемо аргументацію, на рахунок того, чому саме російське командування прийняло рішення (обрало) саме Авдіївський район оборони для проведення більш-менш масштабних наступальних дій восени минулого року, я вже неоднарозово писав про це, в тому числі, частково й у першій частині, й тому зупинятися на цьому не будемо… перейдемо зразу до розгляду його рішень.
Розіб'ємо на дві частини:
— рішення під час підготовки операції;
— рішення, прийняті ним у ході її проведення.
Підготовка
Звісно, що головним елементом цього процесу є так зване оперативне розгортання відповідних ударних угрупувань військ. По суті, це комплекс заходів командування противника, сенс якого полягає у створенні та безпосередньому розгортанні у заданому районі(ах) угрупування військ на обраному операційному (оперативному) напрямку…
Простіше кажучи, вам необхідно для того, аби його реалізувати (а без цього ви жодної наступальної операції не зможете провести) зробити декілька речей:
— визначити склад та наряд сил й засобів, які будуть задіяні (або можуть бути задіяні) у операції;
— привести (перемістити) їх у заданий район (и), тобто зосередити там;
— розгорнути їх у відповідне оперативне шикування (іншими словами — вишикувати їх у відповідний бойовий порядок).
Окрім цього, вам у рамках підготовки операції, потрібно зробити ще декілька важливих речей:
— «Згадати» про реальний рівень боєздатності того комплекту військ, який ви визначили для участі в операції. При потребі, його відновити — доукомплектувати відповідні сили та засоби особовим складом, озброєнням та військовою технікою (ОВТ), провести інший комплекс заходів — від морально-психологічного забезпечення до санітарно-медичного та тилового;
— Провести розрахунок потреб у предметах матеріально-технічного забезпечення (МТЗ) угрупувань військ, які ви створюєте й відповідно — забезпечити створення та накопичення їх запасів (причому, бажано — саме в районах бойового призначення, або максимально близько до них). Від палива й запасних частин, до боєприпасів та витратних матеріалів;
— Потурбуватися про прихованість та максимальну непомітність для противника самого процесу оперативного розгортання (бажано, при цьому ввести його в оману) враховуючи при цьому увесь спектр розвідувальних можливостей противника;
— Провести комплекс заходів з облаштування та підготовки району (ів) оперативного розгортаня своїх військ — від інженерного, до транспортного та контр-розвідувального;
— Й головне — провести в рамках оперативного розгортання своїх військ дії з його оперативного прикриття. По суті, це комплекс бойових дій іншої частини ваших військ, або частини угрупувань, які розгортаються, з метою не дати противнику зірвати процес оперативного розгортання ваших військ. Бо, очевидно, що противник, як тільки встановить факт оперативного розгортання угрупувань ваших військ — тут же спробує його зірвати. Тому, зазвичай, під час оперативного розгортання, плануються та проводяться дії військ з його прикриття.
Все, вище перераховане мною робиться з двома цілями:
— добитися ефекту оперативної раптовості для противника;
— створити на обраному напрямку вирішальну перевагу у силах та засобах;
Виходячи з всього цього, спробуємо оцінити — які рішення приймало командування противника, й результат, якого воно спромоглася досягнути.
Очевидно, що визначення складу та структури ударних угрупувань противника на Авдіївському напрямку з боку російського командування було невипадковим.
Вибір двох типових загальновійськових армій (ЗВА) — 2-ї гв. ЗВА та 41-ї гв. ЗВА Центрального воєнного округу (ЦВО), (обидві - так званого «пореформеного типу», 3-х бригадного складу) спрощував процес їх оперативного розгортання. До свого залучення в Авдіївській операції вони діяли у складу УВ «Центр», на Лиманському напрямку.
В них не такі громіздки тили, як у армій старого типу, із повнокомплектними мотострілецькими дивізіями (мсд).
Три мотострілецьки бригади, це вам не 2−3 дивізії, їх простіше переміщати на певні відстані, й це більш непомітніше для противника… У цьому сенсі, єдину складність становила 90-а танкова дивізія (не помітити переміщення такої кількості танків — було важко). Тому, її переміщали — в останню чергу, й дуже поступово. Більше того, частину її сил й засобів залишили на Лиманському напрямку навіть до початку Авдіївської операції.
Тим більше, що третя армія — 8-а гв. ЗВА зі складу Південного воєнного округу, яка повинна була стати основою ударних угрупувань ВЖЕ була розгорнута на обраному напрямку… її необхідно було лише доукомплектувати та поповнити «по місцю» та провести певне перегруппування її сил та засобів внутри її смуги дій.
Тобто, очевидно, що визначення складу своїх наступальних угрупувань з боку російського командування було цілком адекватним та логічним… В першу чергу, з точки зору їх оперативного розгортання. Адже такий вибір забезпечував вирішення, принаймні двох основних завдань:
— дозволяв суттєво прискорити процес оперативного розгортання;
— Й, одночасно, забезпечував суттєве нарощування сил й засобів на потрібному напрямку, тобто — дозволяв створити вирішальну перевагу в силах й засобах…(8-а армія діяла на цьому напрямку 1 армійським корпусом\АК та принамйні 2-а мотострілецькими дивізіями, які нікуди не треба було переміщати, додавши до цих сил й засобів ще 6 окремих мотострілецьких бригад\омсбр зі складу 2-ї та 41-ї ЗВА, цілком можливо було забезпечити цю саму вирішальну перевагу).
Тим більше, що очевидно, противник зазделегідь розробив відповідний план-графік переміщення своїх військ з Лиманського напрямку на Авдіївський, методом так званого «перекату». Тобто, війська переміщалися поступово та поетапно, можна сказати «по-батальйонно».
Окрім того, усі (або більшу їх частину) заходів, щодо нарощування рівня боїздатності 2-ї та 41-ї ЗВА до потрібного рівня, противник проводив у базових района у зоні відповідальності УВ «Центр» (тобто, по «старому місцю» їх застосування), що жодним чином не свідчило про намір командування противника застосувати їх десь на іншому напрямку.
Проводив противник й заходи з дезінформації та легендування свого перегрупування військ. Згадайте, як напередодні Авдіївського наступу досить активно розповсюджувалась противником інформація про переміщення його військ з Лиманського напрямку «десь на південь» (частіше за все, фігурував Запорізський напрямок).
В рамках проведення прикриття свого оперативного розгортання, противник силами визначених сил (це були переважно частини та підрозділи 1-го АК), намагався зайняти зручні вихідні рубежи та позиції північніше та південніше Авдіївського району оборони ЗСУ. Зокрема, противник ще до початку операції намагався пробитися по напрямку Красногорівка — Степове та постійно атакував з Водяного та Опитного у північному напрямку…
Однак, другої частини завдання — добитися ефекту оперативної раптовості, противнику не вдалося. Очевидно, що українське командування ще до початку активних та масованих атак\штурмових дій противника в рамках його
Авдіївської наступальної операції, мало (отримало) відповідну інформацію, щодо оперативного розгортання додаткових його сил й засобів й цілком здогадувалось, що найближчим часом противник на цьому напрямку розпочне активні, а головне широкмасштабні, наступальні дії… Власне, це й стало причиною початкових невдач росіян в ній.
Підведемо підсумок цієї частини нашої оцінки
Завдяки рішенням російського командування у період організації та підготовки своїх широкомасштабних наступальних дій на Авдіївському напрямку йому вдалося вирішити основне завдання оперативного розгортання військ — створити вирішальну перевагу в силах та засобах.
Але, в силу цілого ряду причин, добитися важливого «додаткового» — оперативної раптовості дій своїх наступальних угрупувань — не вдалося. Авдіївський наступ не став «полной неожиданностью» для українських військ.
Навіть я, диванний оглядач, із дуже скромними можливостями щодо отримання оперативної інформації першу таку інформацію, про «дивні пересування» російських військ з Лиманського напрямку у загальній дирекції «кудись на південь», отримав мінімум за 2 тижня до початку інтенсивних атак противника.
Звісно, що відповідні структури нашого ГШ, явно її отримали значно раніше за мене.