«Заборонив втрачати себе»: воїн ЗСУ родом з Донецька про те, як вдалося пережити 321 день полону (ФОТО)

Український захисник Максим Колесніков минулого року встав на захист Київщини

45-річний військовослужбовець ЗСУ Максим Колесніков — родом з Донецька, проте вже більше 20 років живе у Києві. У 2015 він воював на Донбасі, а в перший же день повномасштабного вторгнення рф встав на захист Київщини. На початку березня розташування його бригади опинилося в оточенні, а 20 числа, не маючи ресурсів продовжувати важкі бої, командир прийняв рішення про здачу в полон.

Так 67 бійців опинилися в неволі у росіян: наразі звільнені лише 33. Серед них і Максим Колесніков, який повернувся на Батьківщину під час обміну 4 лютого. Що довелося пережити за 321 день та що допомогло протриматися, захисник розповів фонду «Повернись живим», передає Донбас24.


Росіяни розраховували, що за два місяці війна закінчиться їхньою перемогою

У полон Максима Колеснікова з побратимами взяли російські спецпризначенці, а вже наступного дня вони опинилися в Білорусі під «наглядом» Росгвардії. Там військова поліція провела первинні допити та перенаправила до СЗО в Брянській області рф. Там утримували тільки українців — військових та цивільних. Деяким з останніх окупанти прямо говорили, що взяли їх просто для кількості та створення обмінного фонду.

«Нам сказали, що за два місяці поїдемо додому. Вони (росіяни) розраховували, що війна за цей час закінчиться їхньою перемогою», — пригадує Максим Колесніков.

У кожного з полонених було щонайменше чотири допити, які проводили співробітники слідчого комітету рф та фсб. Здебільшого питали про події 2014 року, ставлення до майдану та януковича, «брудну бомбу», чи стріляли по мирних мешканцях, чи були іноземні інструктори в українській армії. Серед бранців шукали й представників «націоналістичних батальйонів», оглядали на наявність тату, перевіряли по якихось базах, беручи зразки крові, відбитки пальців та проводячи 3D-сканування обличчя.

Максим Колесніков на початку повномасштабної війни

Давали півтори кружки їжі на день

Полонених утримували по 14 чоловік в камерах, розрахованих на десятьох: там стояли металеві ліжка, стіл, лави, на які інколи заборонялося сідати протягом дня. Росіяни поводилися з бранцями як із засудженими за тяжкі злочини, вигадуючи на власний розсуд «покарання».

Тюремною «нормою» їжі було дві 300-грамові кружки їжі на день. Однак так годували тільки під час приїзду перевірки, а після цього — скоротили раціон до 1,5 кружки. За час неволі Максим Колесніков втратив 32 кіло ваги.

«Їсти хотілося постійно. Особливо коли давали „суп“ із води і картоплі, яким годували останні два місяці. Двічі чи тричі була солодка каша — наприклад, на Різдво. А так упродовж місяців вона була ніяка — ні солодка, ні солена. Ячка або гречка найчастіше. Годували так жахливо, що зранку не могли з того їсти нічого, крім хліба, й пили трохи чаю — його давали літр на 14 людей. Хтось запитав, чому так мало. Прийшли і побили тих, хто просив ще» , — розповідає військовослужбовець.

Полонені не мали доступу до новин, а на всі питання росіяни відповідали, що «спецоперація йде за планом». Однак після захоплення Маріуполя окупанти були дуже горді, показували запис програми Нікіти Міхалкова про те, які азовці «фашисти». З 31 травня по 20 вересня раз на 10−12 днів бранцям приносили телевізор. А потім — перестали, бо рашисти були приголомшені деокупацією Харківщини та правобережжя Херсонщини. Про це полонені дізналися з їхніх підслуханих розмов.

«Раз на тиждень нас водили в баню. На побритися та помитися — від 3 до 10 хвилин. Кожному мали видавати по 50 грамів мила. Щоразу в бані ми розписувалися, що його отримали: на 14 чоловік у камері нібито 700 грамів. Але нам на всіх давали два куска по 200. Крали від 300 до 700 грамів на раз. Щонайменше двічі на місяць ми розписувалися за мило, але не отримували його зовсім. Не існує настільки дрібної теми, щоб русскіє на ній не крали», — додає Максим Колесніков.

Тату Максима Колеснікова

У перший же день полону поставив перед собою три задачі

Потрапивши в неволю, Максим Колесніков твердо вирішив зберегти себе як особистість, своє здоров’я та вийти на волю. Це було основними завданнями самому собі на час полону, а ось втрачати себе чи свої принципи зробив суровою забороною. Коли чоловікові було погано фізично чи морально, він планував майбутнє та повертався до своїх точок опори:

1. Найголовніша — сім'я. Український захисник думав про людей, які на нього чекають, — дружину, доньок та батьків, а також найближчих друзів.

2. Особисті інтереси. Для героя цієї історії це навчання на психоаналітика, кулінарія та подорожі світом.

3. Культура. Військовий пригадував фільми та книги і переказував їх товаришам по камері, щоб відволікти їх та себе від обставин. Це допомагало згаяти час та підняти настрій. Також багато співав про себе та пошепки, особливо, українські пісні.

За словами захисника, із самого початку він готував себе до того, що полон триватиме довго, можливо, роки. Триматися допомагала підтримка оточуючих та спілкування. З іншими бранцями вони говорили про жінок та виховання дітей, книжки, фільми та хобі, приготування їжі та тварин.

Повернення з полону

«Ми воюємо, щоб у нашій країні в принципі було неможливим таке ставлення до людей, як у Росії. Морити голодом, бити беззахисних, добивати поранених, розстрілювати полонених — все це варварство, ознака нелюдей. Вони приречені, а ми переможемо», — впевнений Максим Колесніков.

Нагадаємо, нещодавно Україна передала рф важкопоранених військових.

Ще більше новин та найактуальніша інформація про Донецьку та Луганську області в нашому телеграм-каналі Донбас24.

ФОТО: Андрій Качор, Ilta-Sanomat, PETE AARRE-AHTIO

0
0