З Маріуполя — пішки: історія виходу морської піхоти з обложеного міста
Військові тримали оборону на металургійному комбінаті імені Ілліча та через брак їжі та зброї залишили місто
Захист Маріуполя — одна з найскладніших, найгероїчніших та найтрагічніших історій російсько-української війни. І в ній досі є багато невідомих фактів. Один з них — вихід частини морських піхотинців. Захисники міста йшли з обложеного міста пішки, а ті, хто вижив — досі захищають Україну. Про те, якими були оборона, рішення відходити та складний шлях з Маріуполя, розповів морпіх із позивним Арістід.
Оборона, перші втрати та нестача зброї
Якщо «Азов» базувався на «Азовсталі», морська піхота тримала оборону на меткомбінаті імені Ілліча. Там стояла 36-та окрема бригада морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. Частина військових потім з'єдналася з «азовцями», частина — здалася в полон окупантам.
Ще одна невелика група морпіхів вийшла з оточеного Маріуполя пішки. Серед них — тогочасний командир батальйону морпіхів з позивним Арістід. Саме він розповів про те, як розгорталися події у місті. За його словами, ще до початку війни майже вся 36-та бригада вже кілька місяців перебувала в районі Маріуполя.
Ворог активізувався 17 лютого. Вже тоді морпіхам доводилося спати по дві-три години на добу. Відступати захисники навіть не думали, єдиним можливим варіантом була оборона.
Окупанти рухалися дуже швидко — спочатку російські війська почали обходити Маріуполь з півночі, поблизу Волновахи. Потім загарбники прорвали ще один фланг — на Гнутовому. Арістіду з частиною морпіхів довелося відступати ще ближче до Маріуполя. Вже 27 лютого 36-та бригада отримала наказ зайняти оборону на околицях міста — у селищі Волонтерівка. Тоді відбулася і перша втрата для бійців — один з військових загинув після авіаудару.
В останні дні лютого Арістід зрозумів — військові потрапили у оточення. В березні окупанти почали активно наступати на Волонтерівку, але отримали відсіч. Потім вони гатили по українських позиціях з артилерії та авіації, а 8 березня знов пішли в атаку.
З цього моменту і приблизно до 20 березня бої на околицях Маріуполя не припинялися. Окупанти намагалися прорвати оборону, їх відганяли, і все повторювалося наново. Найбільших втрат, як говорить Арістід, несли морпіхи.
«Було важко, відверто кажучи, — згадує він. — Я приїздив у десантно-штурмову роту, спілкувався з ними, казав: «Якщо ми впустимо росіян у місто, то стримати наступ далі буде дуже важко, а так ми хоча б спостерігаємо їхній підступ на околицях».
Після цього в оточення потрапила майже вся 2-га рота батальйону Арістіда. Знову довелося відступати. Новим КСП батальйону Арістіда став пологовий будинок на вулиці Металургійній. А після пологового — металургійний комбінат імені Ілліча.
На Ілліча також розмістився окремий 501-ий батальйон. Наприкінці березня з ними не стало зв’язку. Арістід поїхав розвідати обстановку, але знайшов там тільки їжу, покинуту зброю та протитанкові засоби. Військові здалися в полон ворогу. Тоді оборона Маріуполя втратила майже 300 захисників — через це морпіхам довелося перейти до кругової оборони меткомбінату імені Ілліча.
На початку квітня у морпіхів залишалося все менше зброї. Боєприпасів не було, закінчувалися протитанкові засоби. Залишалися тільки гранати та стрілецька зброя, які використовували, коли ворог підходив максимально близько.
«Був у мене там такий боєць, Саша Криволап — у нього була щока розірвана, третє поранення. Кажу: „Друже, давай пару деньків відпочинь, щоб в тебе загоїлося, бо ти ж навіть їсти не можеш“. А він каже: „Нє, за автомат — і до своїх“. Я ледь не розплакався… Наскільки пацани металеві», — пригадує Арістід.
Нині Олександр Криволап вважається зниклим безвісти.
Вихід з міста
Між меткомбінатами існувала так звана «дорога життя», якою з Ілліча на «Азовсталь» евакуйовували поранених. Звідти їх забирали гелікоптери. Місць на всіх не вистачало — поранених було надто багато.
10 квітня, через відсутність їжі та нестачу зброї, комбриг морпіхів Володимир Баранюк прийняв рішення виходити з Маріуполя. «Азовці» йти з міста категорично відмовилися.
Морпіхи планували підніматися на північ від Маріуполя, в бік окупованої Волновахи, і приблизно за 30 кілометрів, на Кременівці, звернути в напрямку Запоріжжя. Перша група бійців висунулася з міста на броньованих «Козаках», але їх обстріляли. Згодом був втрачений зв’язок із БТРом, яким виїжджав з міста комбриг Баранюк, його заступник і начальник штабу. Як стало відомо пізніше, комбриг разом із частиною бійців потрапив у полон.
Керівництво бригадою на себе перейняв командир 1-го окремого батальйону, майор Євгеній Бова. Він також віддав наказ на вихід із міста. Арістід розпорядився пішки виходити тим, хто має на це сили, і машинами — тим, хто в собі цих сил не відчуває. Поранених він планував вивести на «Азовсталь».
Спочатку більшість батальйону підтримала ідею виходу з міста. Але у частини військовий з’явилася надія на процедуру екстракції. У підсумку батальйон розділився приблизно навпіл — частина пішла на «Азовсталь», а частина — вирішила виходити.
Тож, 12 квітня 186 бійців, більшість із яких складали морпіхи, зокрема поранені, вийшли з меткомбінату імені Ілліча та пішли проривом на «Азовсталь». Операція виявилася успішною. Морпіхи та «азовці» разом стали обороняти підприємство.
Тиждень у трубі
Частина морпіхів, які вирішили відходити, йшли малими групами, по 4−6 людей. Группа Арістіда почала йти 12-го квітня. Військові планували підійти до переднього краю противника, сховатися, вичекати зручного моменту і в ніч вийти через чужі бойові позиції.
Коли морпіхи підійшли ближче до росіян, вони вирішили сховатися в одній з величезних вентиляційних труб на меткомбінаті й чекати зручного моменту. У трубі морпіхи провели цілий тиждень! Увесь цей час вони чули кроки росіян та їхні постріли.
Іти далі морпіхи спробували 19 квітня. Їм довелося зробити крюк через Волонтерівку і Чермалик, щоб триматися біля води. Адже питної води вже не було — пити доводилося з водойм. Їжу шукали на старих російських позиціях.
Шли морпіхи переважно вночі. Кожен мав рюкзак по 25−30-кілограм. З собою — тільки необхідні речі та боєкомплекти. Без бою, у випадку нападу, в полон вирішили не здаватися.
Щоб орієнтуватися на місцевості, Арістід вмикав свій телефон, відкривав офлайн-карту і напам’ять завчав маршрут. Також вдавалося дзвонити керівництву та дружині. Інші телефони, з міркувань безпеки, не включали.
В одній із точок хлопців зустріли, нагодували та прийняли на два дні місцеві. В іншій, сильно ризикуючи, довелося ночувати в одній посадці з росіянами. Кінцевою точкою маршруту був тогочасний передній край українських позицій поблизу селища Золота Нива. Туди морпіхи дісталися в ніч з 3 на 4 травня. Усього пішки довелося йти два тижні.
«Єдиною моєю мрією весь час було обійняти дітей і дружину, хоч один раз. І пару хлопців вивести», — пригадує Арістід.
Вийти з Маріуполя вдалося лише сімом бійцям з батальйону Арістіда. З усієї бригади — щонайменше 76. До кінця дійшли не всі: хтось загинув, переходячи річку, хтось — дорогою в бою. Ті, хто вижили, продовжують захищати Україну.
Нагадаємо, раніше Донбас24 розповідав про ймовірність нападу РФ на Суми та Чернігів, а також «вікно можливостей» для деокупації Донбасу.
Ще більше новин та найактуальніша інформація про Донецьку та Луганську області в нашому телеграм-каналі Донбас24
ФОТО: з відкритих джерел