Як священники УПЦ дісталися Маріуполя для порятунку людей з «Азовсталі»
Історія священника Сергія Ющика, який побував у фільтраційному таборі та заблокованому місті, аби врятувати мирних
22−29 квітня 40 священників УПЦ хресною ходою дісталися «Азовсталі». У заблоковане місто відправилося духовенство з Києва, Полтави, Борисполя, Ворзеля та Бородянки. На їх шляху були блок-пости, ночівля у полі та фільтраційний табір. Вони на власні очі побачили, на що перетворився Маріуполь. Вони мали врятувати і цивільних, і тяжко поранених.
Історія протоієрея Сергія Ющика, настоятеля Воскресенського храму в Києві, саме про те, як це відбувалося та що духовенству довелося пережити.
Хресний хід до «Азовсталі» тривав 22 -29 квітня і пройшов через Запоріжжя, Мангуш, Маріуполь, Сартану, Талаківку, Широкіне, Безіменне. Священники пережили перші ночі Світлого тижня під звуки російських бомбардувальників і вибухів бомб над Азовсталлю в інтервалі 15 хвилин. Кожну хвилину вони очікували, що з секунди на секунду з’явиться можливість евакуювати цивільних людей, яких росія на їх очах так і не випустила.
Їхали без телефонів, у кожного вдома залишалися сім'ї
За словами отця Сергія, кожний учасник хресної ходи ні разу не сумнівався у своєї участі в ній — кожний священник думав про порятунок маріупольців, що переживали жахіття. Увесь шлях від Запоріжжя до Маріуполя зайняв у учасників 22 години.
«Мені зателефонували у Великий Четвер, 21 квітня. Як я зрозумів, буквально за 15 хвилин група священників була зібрана. Великої Суботи з 5 години ранку ми очікували виїзд до Маріуполя. Але нам сказали, що наша безпека також є пріоритетною, і оскільки над Маріуполем знаходяться декілька ворожих літаків, ми не можемо виїхати: перемовини затримуються чи зриваються. Тобто, вже в суботу ми розуміли, що починаються певні проблеми. Але мій досвід 2014 року свідчив: це — поле бою. І відповідно, кожних 15 хвилин може радикально змінюватися ситуація. Повністю.
У всіх священників були з собою єпітрахілі. Шестеро з нас мали повний комплект богослужбового вбрання. В мене були просфори для Великоднього богослужіння. Ми везли з собою куличі, крашанки. З деякими священниками ми вже були раніше задіяні в благодійних місіях в зону АТО, ООС і бачили цю війну останні 8 років, тож розуміли, що Великодня ніч на нас чекає як мінімум в Запоріжжі, а як максимум — десь у південних степах України", — розповідає Сергій Ющик часопису «Отрок.ua».
Загалом зі священниками українська сторона відправила колону з п’яти пасажирських автобусів, п’яти карет швидкої допомоги, представників ДСНС та вищих органів державної влади для перемовин.
Після першого блок-посту так званої «днр» кортеж супроводжували росіяни. А саме ця колона із священниками була першою, якій вдалося дістатися до Маріуполя.
Щоб не було ніяких питань, духовенство їхало до заблокованого міста без телефонів — двічі на день вони телефонували додому з дозволу МНС.
Дідусь голився у фільтраційному таборі, чекаючи смерті
Як розповідає протоієрей Сергій Ющик, священникам не вдалося потрапити у Маріуполь одразу. На декілька днів їх затримали у фільтраційному таборі. Саме тут, у наметі на 17 місць із розкладачками, їх спочатку прийняли за «колег» полку «Азов» і навіть вирішили, що українські захисники переодягнуться у священників аби вийти з оточення. Делегацію хресної ходи приймаюча сторона вмовила скупатися у морі, щоб побачити можливі татуювання.
Згодом, далі ніж на 20 метрів від табору, їм не дозволяли відходити. Люди, яким вдалося пройти так звану фільтрацію, розповідали, що в них сталося свято навіть більше, ніж Великдень.
«Вразила історія одного дідуся. Його дружина померла там, у таборі, через відсутність ліків. Цей дідусь був такий дрібненький, худий-худий. І дуже довго голився: готувався до домовини. Кожну складочку обличчя, зморшку голив. Повісив на гілочку маленьке дзеркальце — і голився. А поголившись — просто сідав у траву і сидів. Було видно, що в людини не було бажання жити.
Інша бабуся до нас підійшла. Спитала, чи є в нас певні ліки. Я сказав, що нема, бо вони дуже спеціалізовані. А вона каже: «Ну, я без них ще пару днів поживу. І все. Бо тут цих ліків нема, зовсім».
А ще ці могили в Маріуполі — просто у дворах, у скверах, на проспектах, нашвидкуруч викопані… Зрозуміло, що в них похований не один десяток людей", — додає отець Сергій.
Запах горілого Маріуполя та бомби в «Азовсталі»
Як каже Сергій Ющук, перемовини про евакуацію мирних з території комбінату тривали і до місії УПЦ. Дехто зі священників цієї хресної ходи все ж таки виїхав до «Азовсталі» і кожного дня за них переживали інші учасники місії. Коли вони дісталися міста, обстріли велися саме там.
«Ми знали, що там стоїть наш священник протоієрей В’ячеслав Яковенко. Стоїть в армійській буферній зоні. Потім уже ми дізналися, що коли переговорна група зі священником стала у декількасот метрах від прохідної «Азовсталі», коли вже людей фактично вивели з підземелля і вони мали сісти в транспорт, щоб приїхати на прохідну, почався обстріл. Він мав просто стояти декілька годин на прострільний території, аби сторони звикли, що то священник, а не бойовик.
Люди в тій ситуації — не просто заручники. Вони — предмет торгів. Я чув, як наші перемовники вимагали, аби люди, вийшовши з «Азовсталі», сідали в автобус та їхали на територію, підконтрольну Україні. А інша сторона вимагала, щоб вони їхали до фільтраційного табору для так званої фільтрації, де їм запропонують виїхати на росію. А потім, хто не захоче, — можливо, їм дозволять виїхати на територію України", — ділиться отець Сергій.
Маріуполь у ті дні він побачив і гарним, і жахливим одночасно. Делегація проїхала понад заводом Ілліча та повз красивого вцілілого парку Гурова. При цьому решта 80% приміщень перед очами священників постала згарищем, зпаленими вщент квартирами, без верхніх поверхів, грудою бетону з боку Лівобережжя. Вони побачили людей, які чекали евакуації біля «Метро», які шукали їжу та воду з порожніми банками.
«Місто пахне згарищем. Все місто пахне… Скажу так: горілою органікою. Ми, духовенство, мали стати буфером. Особами, які готові в слушний момент стати між двома арміями. Простягнути руку — і провести людей через умовних 100 метрів до евакуаційного автобуса, бо автобус не може під'їхати безпосередньо до бункера на „Азовсталі“, де ховаються від обстрілів люди. Лінія фронту проходить по „Азовсталі“. Там озброєні люди, міни, авіація, бомбардування… І потрібно призупинити війну — причому не в телефонному режимі», — додає священик.
За словами Сергія Ющика, процес порятунку людей на війні змінюється сотні разів. І відкрити вогонь по священникам могли у будь-яку мить.
Коли він повернувся додому, то навідався до батьків у Луцьк, сів на центральній вулиці міста і годину просто дивився на людей, які прогулюються містом. Після важких вражень в експедиції та побаченого гнітючого ставлення до людей, що опинилися в заручниках та стали предметом торгів…
Нагадаємо, що про хресну ходу до маріупольської «Азовсталі» заявив митрополит Киїівський Онуфрій 21 квітня 2022 року.
Вже з 17 травня з території «Азовсталі» українські захисники виконали наказ вийти з оточення.
Світлини: otrok.org