Як пошкодити Кримський міст — роздум Семена Єсилевського

Всі зараз резонно питають, «коли вже кримській міст?» Воно було б звичайно непогано, але цей клятий міст захищає не стільки діряве русняве ПВО, скільки невблаганна фізика. А фізика це, знаєте, така сувора річ, якій пофігу навіть глибоке занепокоєння радбезу ООН. Але не все так безнадійно.

Давайте припустимо, що у нас є ракети, які дістають до Керчі з підконтрольної території (яких насправді у нас нема, але якщо треба, то ми їх застосуємо). Наскільки реальним є зруйнувати такий великий міст, чи хоча б пошкодити його до повної непридатності до перевезення більш серйозних вантажів, ніж перелякані тушки русо туристо з Сизрані?

На прикладі нещасного Антонівського мосту в Херсоні чітко видно, що знищити міст дуже не просто. Багато хто дивується чому так. Головна проблема в тому, що залізобетонні мости — це в принципі одні з найбільш міцних конструкцій, створених людством. Їх несучі конструкції розраховані на колосальні навантаження з великим запасом (запас залежить від того, скільки цементу викрав прораб під час будівництва, але зазвичай його все одно вистачає).

Також треба пам’ятати, що міст — це не склад боєприпасів, там нема чому вибухати та горіти, тому єдине джерело пошкоджень — це невеликий заряд вибухівки, який прилетів на ракеті. Ефектної бавовни на пів-неба, як при ураженні складу чи ешелону зі снарядами, тут не буде — банально нема чим влаштовувати таке шоу (а шкода).

Здається, що простіше всього роздовбати опору мосту, щоб він завалився під власною вагою, але монолітний залізобетон, з якого ці опори зроблені, практично неможливо зруйнувати ззовні. Підозрюю, що він встоїть навіть при ядерному вибуху. Щоб підірвати опору треба пробити в ній діру і закласти дохріна вибухівки всередину, щоб вся енергія вибуху працювала на розрив, а не розсіювалася в повітря. Ситуація дещо схожа з пташиним яйцем, шкаралупа якого дуже міцна ззовні як для своєї ваги, але миттєво пробивається зсередини слабким дзьобиком пташеняти (там працює зовсім інша механіка, але кращої аналогії я не знайшов, тому най буде, бо думати ліньки). Довбати опори ракетами можна до другого пришестя святого Мотороли Донецького — сенсу жодного. Фантастичні сценарії мінування опор з води за допомогою генетично модифікованих дельфінів, виведених у секретних лабораторіях пентагону у підземеллях львівського метро, ми рішуче відкидаємо через негуманне поводження з тваринами.

Далі на черзі горизонтальні прольоти мосту. Його несучі балки теж монолітні та до біса міцні і роздовбати їх ракетами так само малореально, але можна наробити стільки дірок у покритті, що мостом банально не можна буде проїхати. Саме таке решето зробили з Антонівського мосту у Херсоні (красівоє!). Кримський міст набагато більший, тому для перетворення його у швейцаський сир знадобиться багато ракет великої дальності (не штуки, а десятки), кожна з яких коштує дурних грошей для американських платників податків. Не те щоб мені було дуже шкода грошей американських реднеків, але ті ж ракети можна використати з більшою користю (ні, до кремля не долетять, я маю на увазі аеродроми, заводи, ремонтні бази, склади та великі скупчення ворожої біомаси). Отже, теж така собі перспектива.

Далі у нас йдуть металеві ферми (не ті які веселі в телефоні, а ті які решітчасті інженерні конструкції), які підтримують найбільший прольот мосту, під яким, власне, проходять кораблі. Отут все вже виглядає краще, бо вони дуже міцні на розрив та стискання у повздовжньому напрямі (власне для того вони й проектувалися), але не розраховані на ударні навантаження направлені поперек. Пари влучань ракет має бути достатньо, щоб роздовбати, або хоча б серйозно розхитати ці ферми. Якщо пощастить, то частина конструкцій ще й гепнеться на полотно мосту з великої висоти і пошкодить його. Сам міст навіть після цього, скоріше за все, не завалиться, але вже не здатен буде витримувати проектне навантаження.

…знаєте, кумедно буде подивитися на ланцюжок бентежних туристів з Мухосранської губернії, які пішки сунуть розхераченим мостом на історичну батьківщину, під регіт морських мартинів, які прицільно серуть на них в польоті… Даруйте, щось я замріявся.

Отже, все ніби зрозуміло — треба роздовбати ці металеві ферми. Проблема в тому, що в них ще спробуй попади. До того ж у кримського мосту два такі паралельні прольоти різної конструкції, обидва з яких доведеться роздовбати. На одному встановлено класичну ферму-решітку з величезних металевих балок, яка тримає залізничну частину мосту. Між цими балками вільно пролетить не те що ракета, а й невеличкий літак (особливо якщо всередину посадити Тома Круза і попросити ефектно випендритися). Другий прольот — це більше легка металева арка зі сталевими вантами, які тримають полотно автомобільної частини мосту.

У випадку прольоту з вантами все досить просто. Достатньо попасти точно в арку щоб більша частина тросів хоча б з однієї сторони обірвалася. Після цього їздити мостом буде неможливо. А от для залізничного прольоту з фермою може знадобитися набагато більше влучань, бо така решітчаста конструкція може витримати втрату чи не половини своїх балок. Точність наведення має бути фантастичною — в межах метра, інакше страшенно дорогі ракети лише глушитимуть нещасних чорноморських бичків десь в парі кілометрів від мосту. В принципі, сучасні ракети хаймарсів з наведенням по GPS на це цілком здатні, тому логічно припустити, що більш дорогі та високотехнологічні крилаті ракети великої дальності теж так вміють.

Окремий варіант, який теж часто обговорюють — це підловити на мосту потяг чи автоколону з паливом та вибухівкою і підірвати їх. Проблем тут одразу декілька.

По-перше, потрібна просто феноменальна узгодженість часу — ракета має прилетіти в ті кілька секунд, коли колонна чи вагони будуть проїжджати арочний прольот мосту. Досягти цього практично неможливо — навіть надзвукові ракети потребують десятків хвилин, щоб долетіти до мосту з материка і розрахувати час настільки точно нереально. До того ж навіть однієї звилини під фуражкою у рашистських вояк вистачає на те, щоб гнати потяги та автоколони по мосту з великою швидкістю.

По-друге, вибух цистерни з паливом чи бензовозу навряд чи пошкодить щось, крім верхнього шару асфальту, огорожі та фарби. Вибух палива — це в основному полум’я та гази, які дійсно страшні у замкненому просторі, бо випалюють все високою температурою і розривають все нахрін зсередини хвилею високого тиску. Але на відкритому мосту гази від вибуху просто обтікатимуть решітчасті балки, які цього навіть не помітять (згадайте, що міст тижнями поспіль спокійно витримує ураганні морські вітри). Висока температура при вибуху та горінні також навряд чи зможе якось суттєво нашкодити конструкції — металеві балки тупо занадто масивні, а ванти мосту розташовані по боках і навряд чи взагалі попадуть у полум’я. Хіба що шматки бензовозу та знесені вибухом сусідні машини пошкодять ванти, але це має сильно поталанити.

Дієвим може бути хіба що підрив великої кількості снарядів, які розлетяться в усі боки і здетонують об балки та полотно мосту у багатьох місцях одразу, але такий збіг обставин — це вже з розряду другосортного фентезі.

Також можна підірвати рейки прямо під поїздом, щоб вагони врізалися у балки мосту та пошкодили їх (плюс перекривши рух на довгий час, поки їх будуть з матюками звідти витягати). Але для цього треба придумати, як закинути на міст диверсантів і як вони примудряться встановити заряди під постійним спостереженням. Бойові голуби з харківських лабораторій біологічної зброї для цього не годяться — занадто маленькі, а птерозаврів достатнього розміру ми поки що не вивели.

Отже, вивести з ладу кримський міст досить складно, але можливо. Залишається тільки зачекати коли у нас з’являться відповідні іграшки. Знищити це одоробло вщент навряд чи вдасться, але пошкодити до стану мовчазного монументу імперській тупості — досить реально, якщо не жаліти ракет.

Вже після звільнення Криму можна буде урочисто підірвати залишки мосту до бісової матері, а на краю вцілілої частини зі сторони українського міста Керч поставити скульптурну групу: український солдат скидає в море рясно обосраного мартинами окупанта під оплески американських реднеків.

Оригінал статті розміщено тут. На сайті Донбас24 надруковано зі згоди автора.

Фото: ілюстративне з відкритих джерел