Як мешканці Приазов’я в минулому карали нечесних чиновників-хабарників

Завдяки збереженій книзі «Історія одного дня» Петра Каменського — депутата третього скликання Державної Думи Російської Імперії від Катеринославської губернії — до нас дійшла одна неймовірна історія, яка ілюструє кмітливість, сміливість та неабияку винахідливість мешканців Приазов’я. Сама ж книга заснована на матеріалах реальної кримінальної справи, а викладені в ній події дуже нагадують зміст комедійної п'єси Миколи Гоголя «Ревізор». Історія, присвячена одному чоловікові, який вирішив провчити колишнього члена грецького суду Маріуполя Логафетова за зловживання довіреною йому владою.

Піддубня намагався захищати свої права, говорячи, що музикантам заплатив він і що він не відпустить їх «поки вони не відіграють свого». Сталося непорозуміння, внаслідок якого Піддубня виявився викинутим із зав’язаними назад руками в якусь напівтемну комору, названу арестантською камерою. Тут Піддубня заснув міцним п’яним сном, від якого отямився годин через п’ять, коли якась невідома людина стала виштовхувати його на волю. Жах охопив в’язня, коли він помітив відсутність грошей. Піддубня одразу протверезів і зрозумів, що вкінець розорений, бо там під жилетом знаходився виторг за весь розпроданий товар. Чоловік усвідомив, що тепер не було ані товару, ані грошей. Залишалася бідність. Він звернувся за допомогою до місцевої влади, але це виявилося марним.

Писав Піддубня скаргу і губернатору, що викликало розслідування особливо відрядженого чиновника, який виписав багато паперів, але ні до якого результату не дійшов…

Після цієї розмови всі, крім головного потерпілого, вирішили їхати в місто Маріуполь та карати Логафетова. Так, купець Мазин, міщанин Колосовський та відставний кресляр Григорій Власов Ілляшенко, який і очолив цю важливу і благородну справу, відправилися до Маріуполя. 6 квітня 1863 року вони заїхали до Маріуполя з боку Бердянська. Того ж дня ввечері, коли вже стемніло, Ілляшенко розшукав будинок Логафетова і прийшов до нього. Він жив приспівуючи: був неодружений, багатий, не особливо старий, йому було близько 50 років, недугами не страждав, у місті мав багатих і сильних родичів, серед яких він був своєю і дорогою для них людиною. Словом, жилося йому добре, безтурботно, спокійно; його службові подвиги не турбували, бо всі розслідування про його минулі діяння скінчилися дуже благополучно: ні про які судові переслідування не йшлося. Ось чому Логафетов зверхньо поставився до Ілляшенка, коли той почав йому пояснювати, що йому загрожують неприємності за скаргами Піддубні та коли Ілляшенко запропонував йому своє сприяння для залагодження цієї справи. Зрештою Логафетов грубо випроводив Ілляшенка і, закриваючи за ним двері, пропустив повз вуха звернені до нього слова:

Озброївшись зухвальством, самовпевненістю і підробленими документами, Ілляшенко після візиту до Логафетова починає наводити жах на провідних громадян Маріуполя. Виявивши неабиякі акторські здібності, він представився уповноваженим імператора і розпорядився «за грабежі та вбивство і взагалі за всі зловживання позбавити (Логафетова) всіх прав зі засланням в алтайські заводи у вічні працівники, а маєток його продати з публічного торгу і задовольнити всіх боржників…». Маріупольська влада, налякана «начальницькою» особою, завзято виконала всі вказівки, заарештувала Логафетова і навіть поголила йому півголови.

Всі в Маріуполі повірили, що Ілляшенко є високопосадовцем і всі накази справжні. Навіть капітан команди Іван Павлович Лисенко не впізнав почерк свого писаря і виконував всі накази лженачальника. Більше того, на суді над Логафетовим Ілляшенко настільки сміливо себе поводив, що всі остаточно переконалися — перед ними справжній Уповноважений Государя. Логафетов змирився зі своєю участю і одразу ж був поголений. Тепер вже в ролі арештанта він чекав на виїзд з міста. А маріупольці робили все, щоб догодити високому начальнику, Уповноваженому Государя Імператора Всеросійського Ілляшенку, який на застіллі, влаштованому на його честь, так багато випив, що виїхати з міста одразу не зміг і залишився ще відпочивати. Мабуть, якщо виїхав би раніше, ця історія закінчилася б для нього цілковитим тріумфом. Однак в Маріуполі знайшлися ті, хто зрозумів, що він — справжній самозванець і всі його накази є вигадкою. Тому, на жаль, благородна справа Григорія Ілляшенка було розкрита… І все ж йому вдалося помститися за свого знайомого Піддубню та покарати чиновника-хабарника, який зловживав владою.

Нагадаємо, раніше Донбас24 розповідав про вулицю Богдана Ступки в Покровську: яким був життєвий шлях українського митця.

ФОТО: з відкритих джерел.