Вулиця Радіна в Маріуполі, або як НКВС розстріляли директора меткомбінату імені Ілліча

Сьогоднішній екскурс в минуле — не лише про трагедію людської долі. Варто знов і знов нагадувати про Червоний терор і репресії, про страждання та несправедливість, яку в минулому столітті чинила радянська влада. Тоталітарна система знищувала мільйони безвинних людей лише заради того, щоб залякати народ, тримати його в страхітливому стані і таким чином триматися при владі. Безвинних розстрілювали в спеціально відведених місцях, про які знало лише вузьке коло людей із НКВС. Їх згодом також знищили. Імена безвинно розстріляних вдавалися до цілковитого забуття.

Забігаючи наперед, варто зауважити, що ім'я колишнього директора заводу імені Ілліча Миколи Радіна не згадували в жодній книзі, в жодній газеті радянського періоду з 1938 року до 1991 року. Начебто не було такого керівника. Але завдяки Галині Захаровій і її виданню «Хто він — директор Радін?» (2010), в якому краєзнавиця детально дослідила біографію керівника заводу, сьогодні ми знаємо про круговерті долі нашого земляка.

Микола Вікторович Радін народився у 1888 році на Луганщині в родині торгового службовця. Свою робочу кар'єру розпочав із кресляра на Луганському заводі Гартмана. Через деякий час Радін вирішує переїхати до міста Миколаїв, там він працював на кораблебудівному заводі.

З 1907 по 1909 роки Радін — активний член партії есерів. Потім він виходить із партії. Новий виток в житті Миколи Радіна — доленосна зустріч з молодою та гарною полькою Зінаїдою. У 1916 році молодята одружилися.

З 1928 року він працює помічником директора Дніпропетровського металургійного гіганта, а у 1931 році Радіна було призначено на посаду директора металургійного заводу імені Ілліча. Так чоловік опинився в Маріуполі.

До речі, до призначення Радіна керівником заводу металургійний гігант очолював Яків Гугель, який свого часу врятував від демонтажу старий завод «Провіданс» (нині — Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча). Таким чином саме пан Гугель підняв завод імені Ілліча, що називається, з колін після руйнівної громадянської війни.

І тепер вже виробництво вимагало такого керівника, який зміг би продовжити справу, розпочату Яковом Гугелем. Вибір припав на заступника директора Дніпропетровського металургійного заводу, яким на той час і працював Микола Вікторович Радін. Йому ледве виповнилося сорок три роки.

У цей час українські села спіткала страшна трагедія — голод. Тисячі молодих людей із сусідніх сіл приїжджали, щоб знайти хоч якусь роботу в Маріуполі і тим самим врятувати своє життя. На заводах робітники так само не «жирували», але для них і членів сімей було встановлено хлібну пайку. А це вже рятувало маріупольців від голодної смерті. Приймав на роботу Микола Вікторович після особистої бесіди у своєму заводському кабінеті. Серед молоді зустрічалися й ті, хто вже повернувся із заслання або завдяки щасливому випадку не були вислані з батьками як кулаки. Директор Радін брав на роботу тих, в кому була закладена працьовитість і кмітливість. А пізніше слідчий НКВС згадає Радіну, що він приймав працювати «чужі соціалізму елементи», тобто, колишніх куркулів та їхніх дітей.

Безсонні ночі Радін проводив над підручниками та технічними довідниками, а Маріупольський металургійний завод імені Ілліча став для Миколи Радіна справжнім «місцем сили» — роботу свою дуже любив.

На той час Микола Вікторович побував у тривалому закордонному відрядженні, де зумів вивчити не лише практичні навички роботи на металургійних заводах Німеччини, Польщі, а й питання металургійного виробництва.

Володіючи німецькою мовою, Радін вивчав усю передову технічну літературу, а виїжджаючи додому, вирішив купити в одному букіністичному магазині в Берліні дві книги зі світової статистики виробництва металу. Ці книги були потрібні для того, щоб порівняти дані у виплавці металу зі світовими цифрами.

Прибивши на Батьківщину, як і належало в ті часи, доповів на відкритих партійних зборах про підсумки свого відрядження. Розповів усе. Навіть про купівлю книг не приховав. Та й яка таємниця могла бути, якщо книгами користуються у всьому світі. Так, у всьому світі можна було, але не в країні, яка будувала соціалізм та комунізм. Це було пізніше розцінено органами НКВС, як схиляння перед капіталізмом, до того ж, визнано ворожою діяльністю Радіна.

Тим часом репресії в країні набирали обертів, і арешт Миколи Вікторовича Радіна працівники НКВС планували заздалегідь. Вирішили провести його в столиці Радянської держави — Москві. Саме туди Радіна викликали з Маріуполя нібито у дуже важливій справі.

Приїхавши до столиці, Микола Вікторович зупинився в одному з найкращих московських готелів того часу «Національ». І 8 червня 1938 року в двері готельного номера постукали з ордером на «арешт та обшук Радіна Миколи Вікторовича». При арешті у протоколі зафіксовано, що у нього вилучено паспорт, годинник без марки з білого металу. Жодних листів та паперів не виявилося.

Через три дні був зроблений обшук у робочому кабінеті заводу, в маріупольському будинку, куди Радіну вже не судилося повернутися. За іронією долі родина пана керівника мешкала на вулиці, яка зараз названа на честь страченого директора Радіна. Маріупольці знають цей будинок, як їдальню комбінату імені Ілліча та раду ветеранів.

Слідчий зачитує Радіну обвинувальний висновок на арешт, в якому написано, що Радін — організатор та керівник правотроцькістської організації, створеної ним на заводі імені Ілліча у місті Маріуполі. Безумовно, Радін заперечує таке жахливе звинувачення.

Але згодом московські костоломи змусили Миколу Вікторовича писати власноруч лист із «каяттями». І 1 вересня 1938 року відбулося слухання справи директора Маріупольського металургійного оборонного заводу Радіна, який на декілька років раніше отримав найпочеснішу нагороду в СРСР — орден Леніна.

Миколу Радіна звинуватили у шпигунстві та створенні правотроцькістської організації. Свідчити протилежне було нікому — багато свідків було вже знищено НКВС. Серед них і вищезгаданий Яків Гугель, розстріляний в Києві ще 19 серпня 1937 року.

Після короткої перерви зачитують вирок: розстріл.

Там, у підвалах московського НКВС, обірвалося життя маріупольця, колишнього директора металургійного заводу — Миколи Вікторовича Радіна.

Вулиця Радіна є на мапі Маріуполя з 2016 року. Зараз місто перебуває під тимчасовою російською окупацією, а внаслідок ворожих обстрілів будинки на вулиці Радіна зазнали значних руйнувань. Час іде, а обличчя російського тероризму залишається незмінним — цинізм, жорстокість, брехня та кровопролиття.

Читайте також: Вчителі Маріуполя у столиці відкрили «Київський приватний ліцей 56» (ФОТО).

Раніше повідомлялось, що переселенці з Костянтинівки відтворюють у сувенірах Маріуполь та Авдіївку (ФОТО).

Ще більше новин та найактуальніша інформація про Донецьку та Луганську області в нашому телеграм-каналі Донбас24.

ФОТО: з відкритих джерел