«У Донецьку коли пішов солодкий чай, то був святковий настрій» — Михайло Вершинін розповів про 123 дні полону (ФОТО)
Голова Патрульної поліції Донеччини Михайло Вершинін з перших днів повномасштабного військового вторгнення встав на захист Маріуполя
Захисник Маріуполя та «Азовсталі», голова Патрульної поліції Донецької області Михайло Вершинін провів у російському полоні 123 дні: 60 з них його утримували у колонії в Оленівці, а залишок часу — в Донецькому СІЗО. На Батьківщину чоловік повернувся 21 вересня разом з ще 214 захисниками в рамках великого обміну військовополоненими.
Про те, яким було перебування в російському полоні та чим маріупольський герой планує займатися далі, Михайло Вершинін розповів «Суспільному», повідомляє Донбас24.
У Донецькому СІЗО забороняли сидіти протягом дня
Після виходу з «Азовсталі» у травні Михайло Вершинін опинився в колонії в тимчасово окупованій Оленівці. Там у бараку, розрахованому на 200 людей, спочатку перебували 603, а потім — 320 полонених. Спати доводилося на підлозі. День Михайла розпочинався о 4:30, вранці він близько 40 хвилин займався надворі на спортивному інвентарі. О шостій розпочиналося загальне шикування, о 8 — перерахунок людей, а потім — «стандартні роботи», під час яких поневолених викликали на допити.
В Оленівці не було «днр», натомість — Федеральна служба виконання покарання рф, а також приїжджали представники Слідчого комітету рф. На прийом їжі давали три хвилини: хоча й годували тричі на день, але порції були дуже маленькими. Тим не менше, за словам Михайла, у колонії було «максимально м’яке тримання». Умови в Донецькому СІЗО були гіршими.
«У камерах було гірше: підйом о 6-й, відбій о 22-й. Між підйомом і відбоєм не можна було сідати на лавочки, треба було стояти на ногах, за винятком, коли ми по годині робили розбивку — годину одна група сидить, другу годину інша. Це була єдина можливість, коли можна було дати відпочити ногам», — пригадує чоловік.
У СІЗО о 5:45 давали трохи вареної вермішелі на сухому молоці, потім — 150 мл дуже солодкого чаю. Об одинадцятій полоненим приносили дві четвертинки хліба, компот чи кисіль — 80 грам. А через годину — «перше», ще через такий же проміжок часу — «друге»: це була риба з кістками, наприклад, хек. Ще через годину приносили порцію рису. Такого набору продуктів вистачало, щоб не померти від голоду, а щоб насититися, — ні.
Мрії про звільнення з полону та перший дзвінок дружині
Перебуваючи у неволі, Михайло Вершинін увесь час уявляв, яким буде день його повернення в Україну. Він фантазував, як вийшовши, з'їсть шоколадний батончик з кавою чи «Пепсі» та викурить цигарку з ароматом вишні. Насправді ж перші миті перебування в Україні виявилися інакшими, але сповненими тепла, уваги та турботи від зустрічаючих.
Бажання отримати солодкий перекус одразу після звільнення захисник Маріуполя пояснює просто:
«Ми обговорювали це часто, хоч я й говорив: „Хлопці, від того, що ми фантазуємо, можливість нашого виходу ближче не стає. Ми тільки самі собі мізки закручуємо“. Але тим не менш, таке було. В Оленівці цукру фактично не давали, у Донецьку коли пішов солодкий чай, то був прямо святковий настрій».
У день обміну чіткого розуміння, що саме буде відбуватися, не було. Зранку до полонених прийшла комісія, їх підняли та ідентифікували. Тоді до Михайла закралися думки, що планується обмін, або ж їх будуть переводити кудись у російську федерацію. Протягом кількох годин поневолених водили по камерам, знімали на мобільний телефон, «документуючи» нібито гарні умови утримання.
Потім полонених з мішками на голові вивели на вулицю та посадили в КАМАЗ: у машині їх розмістили дуже тісно, дехто кричав від болю, хтось починав задихатися. Незабаром рушили в путь — водій навмисно різко гальмував, щоб його «пасажири» відчували дискомфорт. Михайло Вершинін усю дорогу намагався зануритися в себе та медитувати. Через деякий час КАМАЗ прибув у невідоме місце, а полонених пересадили в літак. Через дві години літак приземлився для дозаправки та зміни екіпажу.
Нарешті українські полонені прибули на місце обміну.
«Ми почали виходити, думаю, якщо вантажний автомобіль — це етап, якщо автобус — обмін. Мене ткнули головою у транспортний засіб, я руками помацав і зрозумів, що це автобус. Коли посадили на сидіння, це була секунда щастя: ти сів на м’яке. Єдине, думав, як у цьому автобусі потім будуть їздити люди, в мене ж білизняні воші. Їхали ще години дві. По специфічних парканах я зрозумів, що це пункт пропуску, багато дорогих машин. Я був у стані спокою. До моменту перетину кордону я не вірив, що це відбудеться», — пригадує захисник Маріуполя.
За деякий час Михайло Вершинін попросив у водія автобуса мобільний телефон та зателефонував дружині. Обмін відбувся 21 вересня, а день народження жінки — 18 вересня. Тож у першу чергу чоловік привітав її зі святом та повідомив, що вийшов із полону. Дружина мужнього захисника навіть не одразу змогла впізнати його за голосом.
Про відновлення після полону та плани
Наразі Михайло Вершинін проходить лікування, тож всі його дня наповнені відповідними процедурами. У неволі чоловік отримав фронтит та гайморит, тож вже на Батьківщині йому зробили операцію.
«Загалом день такий: сомнамбула. Мене намагаються витягти, я максимально цьому сприяю. Паралельно відновлюю документи. Оточений турботою та увагою, підтримка божевільна», — ділиться захисник «Азовсталі».
Паралельно з лікуванням Михайло Вершині розмірковує, чим може бути корисним і надалі. За його словами, він не виключає, що після повноцінного відновлення йому дозволять «в якусь бойову групу потрапити».
Нагадаємо, захисник Маріуполя продав на аукціоні речі, які зшив в Оленівці.
Ще більше новин та найактуальніша інформація про Донецьку та Луганську області в нашому телеграм-каналі Донбас24.
Фото: Аліна Смутко/Суспільне