«Не треба слів. Хай буде тільки діло»: топонімічна перемога Олени Теліги (ФОТО)
У 2016 році завдяки закону про декомунізацію в Покровську сталося перейменування бібліотеки. Заклад дитячого дозвілля став носити ім'я української поетеси та націоналістки Олени Теліги (до 2016 року — бібліотека імені Гайдара). Донбас24 розповість, чому варто пишатися співвітчизницею.
Знаменита українка народилася 21 липня 1906 року в Московській губернії та зростала у російськомовному середовищі. Згодом сім'я переїхала до Петербурга, а у 1918 році оселилася у Києві. Тут батько Олени, учений і інженер-гідротехнік Іван Шовгенів, працював професором у Київському політехнічному інституті. Коли Олені було 16 років, родині довелося мігрувати до Чехословаччини.
Саме в ті часи Олена усвідомила свою любов до України, за короткий час стала розмовляти виключно українською. У Празі вона вступила до лав Українського високого педагогічного інституту імені М. Драгоманова та стала студенткою історико-філологічного факультету. Студентство осяялось не тільки новими знаннями, а і коханням: на шляху дівчини зустрівся старшина армії УНР і бандурист Михайло Теліга. Пара побралася у серпні 1926 року.
З чоловіком Михайлом Телігою.
Життя вирувало: спільні ідеї розквіту та свободи українського народу, боротьба за незалежність надихали пані Олену. В ті часи вона реалізувала свої таланти поетеси та літературознавиці. А в 1939 році жінка вступила до Організації Українських Націоналістів, готувала тексти патріотичних листівок і звернень, які надсилалися до України.
Відтепер безтурботності в житті жінки не стало. Ідейно-героїчний характер Олени Теліги викликав захват серед побратимів. Їй довіряли надважливу інформацію щодо українського опору та залучали до виконання надважливих завдань.
Важка та відповідальна робота плекала в патріотці Олені бажання повернутися на Батьківщину. І в липні 1941 року це бажання здійснилося. Небезпечний перехід кордону в складі похідних груп ОУН привів Олену разом з однодумцями до Львова. В той час Київ вже було окуповано німецькою армією, але жінка не відмовилася від своєї діяльності та 22 жовтня 1941 року прибула до столиці. До розстрілу Олени Теліги залишалося 4 місяці.
З головою націоналісти Києва занурилися у налагодження громадського та політичного життя міста, Олена також підтримувала розвиток культурного напряму. Поетеса організувала Спілку українських письменників і почала редагувати літтижневик «Літаври». Складність полягала в постійній небезпеці, адже редакторка відмовлялася друкувати матеріали про «новий порядок і славетні справи фюрера».
Згодом «Літаври» заборонили, почалися арешти. І хоч друзі вмовляли її призупинити діяльність та попереджали поетесу, що гестапо готує засідку в приміщенні Спілки, у приватній розмові з побратимом Михалевичем Олена Теліга підкреслила:
«На мене чекають люди. Я не можу не прийти тому, що боюсь арешту. Зрештою — їх також заарештують. Я не можу втекти, бо хтось міг би сказати: в небезпеці нас лишила, а перед небезпекою говорила про патріотизм і жертвенність. Коли я не повернусь, то не забувайте про мене. Коли я загину, то знайте, що свій обов’язок сповнила до кінця».
Напевно, відчувала Олена Теліга недобре, не дарма ж і вірші її вважають пророчими…
У приміщенні Спілки гестапівці заявили: хто не належить до Спілки, може йти додому. Жінка стиснувши волю в кулак, залишилася на вірну смерть, а разом з нею до кінця був і чоловік, Михайло Теліга, який до Спілки не належав, але не покинув кохану та не скористався можливістю піти, а був також заарештований разом з нею, назвавшись письменником.
21 лютого 1942 року в Бабиному Яру Олену Телігу разом з іншими діячами ОУН розстріляли фашисти. У гестапо націоналістка перебувала в камері № 34, де пізніше знайшли напис, зроблений її рукою: «Тут сиділа і звідти йде на розстріл Олена Теліга». Зверху викарбовано націоналістичний стилізований під меч Тризуб.
А один із німецьких офіцерів після смерті Олени зізнався: «Я ще не бачив чоловіка, щоб так героїчно вмирав, як ця гарна жінка».
Через радянську цензуру десятки років співвітчизники та співвітчизниці нічого не знали про постать поетеси й патріотки Олени Теліги. Лише через 50 років після загибелі, її ім'я виринуло із забуття — у лютому 1992 року в Бабиному Яру встановили пам’ятний хрест на її честь, поруч з’явилася вулиця Олени Теліги, а згодом створили Всеукраїнське жіноче товариство імені О. Теліги.
Бібліотека імені Олени Теліги в Покровську.
В Покровську у 2016 році на честь цієї хороброї жінки було названо Центральну дитячу бібліотеку.
І біографія таких жінок, як Олена Теліга, сьогодні заслуговує особливої уваги. Аби українці та українки знали, що незалежність та свобода нашої держави виборювалася роками, кровопролиттям і самовідданістю українського народу!
Читайте також: Нацгвардієць евакуював понад 500 воїнів з «гарячих» точок Донбасу (ФОТО)
Раніше повідомлялось, що культура Маріуполя розвиватиметься в усіх містах України і навіть Європи.
Ще більше новин та найактуальніша інформація про Донецьку та Луганську області в нашому телеграм-каналі Донбас24.
ФОТО: з відкритих джерел.