«Маріупольський список Шиндлера»: вражаюча історія Єлизавети Бірюкової (ВІДЕО)

У 2013 році українська письменниця, історик Олена Стяжкіна знайшла матеріали по справі Єлизавети Бірюкової, молодої жінки з вищою технічною освітою. Саме завдяки цій події громадськість вперше заговорила про невідомий подвиг маріупольчанки. Під час окупації Маріуполя нацистами Єлизавета була змушена залишитися в місті й працювати на рибоконсервному комбінаті. Але під час роботи вона починає абсолютно системно рятувати людей. Пізніше вона була засуджена за зв’язок з шефом комбінату і за те, що нібито на когось доносила. Проте після її арешту люди, яких вона врятувала, проявивши справжню сміливість, почали писати листи Вишинському, Берії та Сталіну. Завдяки онучкам Єлизавети Пилипівни, Оксані та Наталі, мені вдалося дізнатися багато унікальних деталей з біографії Бірюкової. Водночас онучки поділилися світлинами з сімейного архіву.

Народилася Єлизавета 11 жовтня (27 вересня) 1914 року в Маріуполі, проживала на вулиці Артема, 15 (до окупації росіянами — вулиця Куїнджі) в дружній родині. Батько — Пилип Семенович — робочий столяр. Мама Єлизавети — Єфросинія Прокопівна, за розповіддю онучок, мала знатне походження. А братик Костя, незважаючи на різницю у віці, став найближчим і найкращим другом для Лізи.

Батьки зробили все можливе, щоб Ліза з братом отримали вищу освіту і ні від кого не залежали. Єлизавета була чесною, справедливою і відповідальною дівчиною. З юності привчала себе до праці, віддавалася роботі повністю, була справжнім трудоголіком. У свої 27 років вона вже була дипломованим інженером-технологом маріупольського рибоконсервного комбінату, працювала старшим лаборантом.

Завдяки матеріалам справи, знайденим О. Стяжкіною, вдалося дізнатися, що Єлизавета Пилипівна намагалася зберегти молодь від поїздки до Німеччини. До того ж Бірюкова робила все можливе, щоб прийняти на роботу всіх, кому загрожувала небезпека з боку німецького командування: дружин комуністів, євреїв (які мають дітей), комуністів і комсомольців. Також вона, ризикуючи власною безпекою, звільняла військовополонених з табору, пояснюючи це тим, що їм треба працювати на заводі, адже робітники потрібні завжди. До цих пір достовірно не відомо, скільки насправді було врятовано маріупольців. Відповідно до матеріалів справи й того, скільки всього робила Єлизавета Пилипівна, ця цифра може бути більшою ніж 100 чи навіть 200 чоловік.

Завдяки матеріалам справи відомо, що відпустити Єлизавету Пилипівну просили 11 маріупольців, але з огляду на всі тогочасні обставини, ці люди, характеризуючи Бірюкову як рятівницю, проявили неабияку сміливість.

І все ж завдяки листам батька Єлизавети, небайдужих маріупольців та її скарзі головному військовому прокурору Збройних сил СРСР, яку вона написала, коли отримала дозвіл на листування, справу Є. Бірюкової все ж таки переглянули. Повторний суд відбувся у лютому 1948 році в м. Сталіно. Єлизавета Пилипівна все-таки була визнана винною в пособництві, формою якого назвали ефективну роботу на керівній посаді рибоконсервного комбінату. Проте мірою покарання було названо лише чотири роки й чотири місяці каторжних робіт, які на момент суду були відбуті. Втомлена, але незламна жінка не погодилася з вироком і все життя намагалася отримати реабілітацію.

Після колонії життя сміливої й відважної Єлизавети Пилипівни продовжувало дивувати. Вона не боялася вступити в листування з архімандритом Вільнюського монастиря, і це в роки тоталітаризму і проголошеного атеїзму. У 36 років Єлизавета стала мамою. І це теж драматична та унікальна історія. Брат Костянтин розповів, що знає нещасну і незаможну дівчину, але у неї на руках маленька дитина — дівчинка 9 місяців. Костянтин запропонував Єлизаветі поглянути на дитину. Але від побаченого Єлизавета Пилипівна не прийшла в захват. Дитина погано одягнена, в ліжечку клопи. Онучка, Оксана Миколаївна, згадує розповідь бабусі.

Єлизавета Пилипівна ніколи нікому з рідних не говорила про лихоліття, яке їй довелося пережити. Не розповідала про врятованих нею маріупольців. Вона була для онуків чудовою бабусею, для робочого колективу — цінним співробітником, але ніхто не знав її до кінця. Ніхто з маріупольців і уявити не міг, наскільки сильна, вольова жінка проживала в їхньому місті на вул. Артема, 15, наскільки довго вона чекала реабілітації. Залишитися вірною самій собі, пересилити біль, який неможливо забути, і прожити гідне життя після важких випробувань, несправедливості, жорстокості під силу далеко не кожному. Все ж Єлизавета Пилипівна була реабілітована в 1992 році, але за фатальним збігом обставин і незрозумілим сценарієм життя цього ж року вона померла.

Нагадаємо, раніше Донбас24 розповідав про злочини росіян проти культурної спадщини Донбасу.

ФОТО: із сімейного архіву онук Єлизавети Бірюкової.