Маріуполь намагалися деблокувати: чому операція не вдалася
Стало відомо, як українських захисників рятували з оточеної «Азовсталі»
Захист Маріуполя — одна з найгероїчніших та трагічних подій цієї війни. Під час оборони українські військові втратили багато людей, були вимушені піти з міста, але знищили значні сили ворога та назавжди увійшли в історію, як приклад незламності. «Українська правда» зібрала свідчення у ключових відомств, які були залучені до операції з порятунку захисників «Азовсталі».
Вони розповіли, як відбувалася спроба деблокади, та скільки тривали перемовини про вихід бійців.
Причини блокади
Співрозмовники «Української правди» називають дві причини, через які наші військові потрапили у оточення. По-перше — це швидкий прорив росіян з Криму, а по-друге — втрата Волновахи.
«Якщо би всі міста, починаючи з Генічеська, Мелітополя та Бердянська, так само стійко тримали оборону й давали бій противнику, тоді би він точно не дійшов за чотири дні з Криму до Маріуполя. Так як цього не сталося, ми опинилися в оточенні», — говорить командир «Азова» Денис Прокопенко.
Також на ситуацію в Маріуполі впливала оборона Волновахи, адже це був останній укріпрайон перед Маріуполем на півночі. Далася взнаки і відсутність єдиного командування у підрозділів ЗСУ, «азовців», прикордонників, нацгвардійців, поліцейських та службових СБУ, які були задіяні в обороні Маріуполя. Спочатку кожен з них отримував свої вказівки від київської влади, це призвело до певної дезорганізації.
Крім інших проблем, була ще одна — на «Азовсталі» ще до приходу військових жило багато цивільних. Кілька тисяч людей, серед яких маленькі діти, були змушені залишатися в укриттях, звідки вели оборону захисники Маріуполя.
Чому не вдалася деблокада
«Деблокада Маріуполя була можливою на перших етапах, але з кожним днем ставала все менш реальною. Якби в перші тижні знайшлись достатні сили на прорив, звільнити хлопців можна було б. Втримати місто — навряд, але визволити своїх — можна», — говорить один зі спікерів з верхівки силового блоку.
Проте, спроба деблокади була. Після кількох тижнів оточення, під командуванням розвідки з району Гуляйполя в бік Маріуполя вирушила група, яка мала прорватись у місто. У групі були службовці Головного управління розвідки Міністерства оборони України, військові ЗСУ, бійці «Азову». Планувалося, що їм дадуть більше 80 одиниць танків та броні, але зібрати вдалось лише кілька одиниць техніки, БМП і БТРів — до 20 штук. Підрозділ пішов до Маріуполя, і вже через 10−15 км наштовхнувся на захист та відступив.
Для успішності деблокади потрібен був одночасний зустрічний прорив маріупольського гарнізону. Проте, це стало нереальним після вчинку 36-ої бригади морської піхоти.
«Спочатку один батальйон раптово здався в полон, це було ще 4-го квітня. В результаті чого ми втратили на той час єдиний шлях сполучення між „Азовом“ та 36-ою бригадою. Потім несподівано командир 36-ої бригади прийняв рішення, нікого не попередивши, просто піти на прорив у невідомому напрямку і тим самим втратив багато людей. Так само багато людей було кинуто напризволяще, і вони просто потрапили в полон», — розповів Денис Прокопенко.
Морпіхи здались разом з танками, із РСЗВ, із боєприпасами, і дуже послабили сили оборони. Проте, залишався ще один варіант — самостійний прорив захисників «Азовсталі» з Маріуполя. На такий крок військові не пішли, тому що на таку операцію не можна було взяти ні цивільних, ні поранених, ні тим паче вбитих.
Як велися переговори про гуманітарну місію
Потім в суспільстві почали говорити про гуманітарну місію, бійців хотіли визволити за процедурою екстракції. Україна просила Туреччину вивезти бійців кораблями та надати їм прихисток до кінця війни. Також допомоги просили у Швейцарії. Але путін, як розповідають в українській делегації, відкинув такі пропозиції, та погодився лише на вихід цивільних.
Аби українські захисники мали чим захищатися та лікувати поранених, розвідка організувала польоти вертольотами на «Азовсталь». Незважаючи на те, що в повітрі були російські винищувачі, операції вдалося провести успішно. На «Азовсталь» привозили їжу, воду, ліки, звідти евакуювали поранених. Одного разу бійцям навіть привезли підмогу — 72 бійця полку «Азов». Загалом відбулося сім таких вертольотних місій, але кілька вертольотів у таких місіях Україна втратила.
Перший більш-менш робочий варіант звільнення українського гарнізону напрацьовувався за участі глави української переговорної групи Давида Арахамії.
«У квітні Давид домовився, що росія готова всіх випустити, міг навіть приїхати особисто Бортніков у Маріуполь, щоб під його гарантії всіх із „Азовсталі“ вивести. Тоді поранені мали йти одразу в Енергодар у госпіталь, а всі, хто цілий — десь би зібрались, і їх — зразу на обмін», — розповів співрозмовник із оточення Зеленського, дотичний до переговорів.
«Але оборонці заводу, Редіс та інші відмовились. Вони вірили, що здача в полон однозначно для них означатиме смерть. Ми тут з Києва не могли ж їх нагинати і змушувати. Ми кажемо, що «ок, вам там видніше, що для вас краще», — додає співрозмовник.
Проте, відкладати вихід із «Азовсталі» надовго було фізично неможливо. В останні дні перед виходом там щоденно гинуло до 30 людей, кількість поранених була ще вищою. Не вистачало ані їжі, ані ліків, ані води.
На початку травня почалися перші етапи звільнення оточених на «Азовсталі» людей — спочатку росіяни погодилися випустити цивільних. 9-го травня відбулися переговори, коли українські захисники самостійно домовлялися про умови свого виходу. Командири підрозділів вийшли з території комбінату та на російських автомобілях відправилися в штаб армії рф для погодження умов здачі в полон. Зустріч тривала декілька годин, після чого командири повернулися на «Азовсталь», а російські війська продовжили його бомбардувати.
«Категорично не можна називати це „здалися в полон“. Морпіхи з меткомбінату Ілліча — вони здались у полон. Але про захисників „Азовсталі“ так казати нечесно. По-перше, вони не склали зброю перед росіянами. Усі бійці з „Азовсталі“ здали зброю своїм офіцерам, перед виходом віддавали зброю командиру, він тиснув їм руку, дякував за службу, перепрошував за те, що не перемогли, і тоді тільки бійці йшли до росіян», — розповідає один зі співрозмовників із середовища розвідників.
Де зараз перебувають захисники Маріуполя
«Усі, хто вийшов із „Азовсталі“ зараз перебувають у Оленівці (СІЗО в смт під Донецьком). Там 2449 наших людей», — додає інший співрозмовник у розвідці. Домовленості з росіянами визначали, що бійці мають залишатися живим, їх не повинні піддавати тортурам.
«Ми домовились, що бійці — рядові й офіцери, зможуть жити разом, хоч за звичаєм їх мали інтернувати окремо. Свої лікарі зможуть оглядати бійців, свої кухарі, якщо лишились — зможуть готувати із того, що буде. Вони всі будуть разом. Ми назвали для себе цю історію «Острів надії», — говорить співрозмовник з розвідці.
Щоправда, дружина Прокопенка розповіла, що зараз ніякі міжнародні організації не мають доступу до захисників «Азовсталі»:
"Ми знаємо, що саме СІЗО переповнено і, звичайно, що деяких ресурсів, можливо, не вистачає. Знову ж таки, їжа, вода — воно все потребує покращення. Наразі ми хочемо це питання якомога швидше вирішити, щоб Червоний Хрест залучив якомога більше своїх зв’язків. Є інформація, що вони знаходилися лише на початку евакуації. Наразі я намагаюся з’ясувати це питання, в мене немає відповіді".
Співрозмовник із близького оточення Зеленського визнає, що реальність виявилася гіршою за домовленості, але точно не гіршою за життя під неспинними бомбардуваннями:
«Зрозуміло, що Starlink у наших одразу забрали, умови утримання не дуже, але ми маємо контакт із нашими людьми там, і вони кажуть, що їх не катують принаймні. Якісь ліки є і так далі. Далі треба готуватись до обмінів. Зараз ще всіх мертвих із „Азовсталі“ заберемо, не хочемо їм навіть мертвих лишати».
Нагадаємо, тіла 64 захисників Маріуполя, які загинули на «Азовсталі», повернули в Україну.
Ще більше новин та найактуальніша інформація про Донецьку та Луганську області в нашому телеграм-каналі Донбас24.
ФОТО: t. me/polkazov