«Мама, стріляють» — і як вибухне!" — історія дівчини з Краматорська, яка виїхала у Німеччину
Повномасштабна війна в Україні змусила родину з Краматорська виїхати до Німеччини
Вибухи у місті, повітряні тривоги, ночі у підвалах та коридорі, життя у пітьмі через світломаскіровку — все це прийшлося пережити дівчині Христині та її близьким у Краматорську. Разом із сусідами по будинку вони виїхали за кордон і перебувають далеко від рідної оселі майже два місяці. Їхній шлях до безпеки почався 15 березня і проходив через міста Львів-Варшава-Вроцлав-Дрезден-Гамбург-Боштедт-Аренсбург-Райнбек-Гамбург.
Журналісту donbas24 дівчина розповіла, як біженців з Донбасу приймають у Німеччині та що варто враховувати при переїзді у цю країну.
«Ночувала у квартирі, наче б стіни мене врятували»
24 лютого Христина прокинулась раніше, ніж зазвичай від повідомлення у вайбері про віддалену роботу. Для неї це означало, що роботи в неї більше не буде — умови праці у туристичній фірмі вимагали саме присутності в офісі.
«Потім я почула, що в мами ввімкнений телевізор, це було нетиповим для неї зранку. Зрозуміла, що сталося щось незвичне. Вона плакала, була схвильованою і сказала, що почалася війна. Я віднеслася до цього скептично, оскільки біля Маріуполя завжди було чути обстріли, але згодом зрозуміла, що вторгнення по всій Україні. Мати працювала на стоянці біля аеропорту і в цей день також не вийшла роботу. Вона й прокинулась вранці через вибухи поблизу аеропорту.
В перший же день у Краматорську з’явилися кілометрові черги до банкоматів, аптек, за продуктами. Ми також купили харчів, чекали, коли це все закінчиться, моніторили новини, але бойові дії затягувалися. Потім почалися сирени, стало зрозуміло, що наш будинок взагалі не є безпечним, а підвал не можна було вважати сховищем як таким", — розповідає Христина.
Вона одразу зрозуміла, що варто негайно виїжджати з Краматорська, але ніхто із родини не хотів. Коли лунали обстріли, іхній собака Боні лякався, скиглив, а під час тривоги на маминому телефоні біг до дверей та лаяв. Старенький 20-річний кіт взагалі не реагував на звуки, але демонстрував незгоду при переміщенні у підвал.
Одного разу, коли мати Христини лягла спати у квартирі, вони побачили спалах за вікном.
«Я стою поряд і бачу це, тільки хотіла сказати „Мама, стріляють“ — і тут, як вибухне, знову сирени і таке інше. Бувало, що сирени були з двох ночі до ранку, мама у підвалі, а я залишалась у квартирі, вкладалась спати у коридори, наче б стіни мене могли врятувати. 14 березня, коли я прийняла рішення рідних не евакуюватися, мати сказала мені, що ми їдемо. Виїхати у Німеччину мали сусіди з дворічною дитиною, там їм надавали роботу. Зібратися можна було лише за ніч, з нами також їхала ще одна сім'я із двома дітьми. Добиралися 27 годин потягом з Краматорська до Львова, посадкою займалися волонтери. Людей було дуже багато у вагоні, діти навіть спали на третіх полицях. Зі Львова до Варшави їхали вже приватним автобусом, платили за квиток», — додає Христина.
Старенького кота прийшлось залишити знайомим, а собаку узяли з собою — Боні пережила усю велику подорож краматорців та приймала від волонтерів гостинці на вокзалах.
Усюди, куди б не приїжджала Христина із матір'ю, їм надавали допомогу та шукали прихисток. На кожному вокзалі за кордоном українцям надавали допомогу — обіди, дитяче харчування, корм для тварин.
Життя у спортзалі та у доброї жінки Сільвії
Коли краматорці прибули до Гамбургу, їх табір розділився — сусіди із дитиною поїхали до розподільного центру, а сама Христина із матір'ю залишилися на вокзалі. Тут вони з’ясували, що у Гамбурзі із собакою у розподільні центри не пускають і перебування можливе лише в інших містах, де це дозволяють правила.
«Нам пропонували їхати у Ганновер або Ноймюнстер, оскільки там були центри де розташовують біженців із тваринами. Розподільні центри надають змогу українцям відпочити, привести себе до ладу та з’ясувати необхідне. Надалі біженців розселяють по хостелам, спортивним залам і таке інше. Бог нам послав волонтера Марину — росіянку-емігрантку, яка активно виступає проти війни з Україною, — вона прийняла нас, зовсім незнайомих людей, у себе вдома на деякий час. Але на другий день ми поїхали у Боштедт, де було можливо розташуватися із собакою. Червоний Хрест надав нам два пакети з ковдрами та постільним, нам запропонували розміститися у спортзалі з розкладачками. Звідти нас особисто в Аренсбург у центр для біженців забрав юрист, який родом із Луганщини. Собаку розмістили у палатці з вольєрами. Там була їжа для тварин, усе необхідне та опалення. Наша Боні була першою твариною у цьому центрі для біженців. Таким чином, через одну собаку обігрівали цілу палатку. Згодом тут з’явився ще один собака та кіт. Ми пробули тут майже п’ять днів, оскільки це також лише тимчасове місце перебування. Далі ми переїхали у Райнбек, але знову ж, через собаку не змогли ніде заселитися. Так повернулися до залізничного вокзалу Гамбурга. Але волонтери надали контакти німців, які приймають біженців. Так нас запросила до себе Сільвія, у якої ми прожили більше місяця, — людина, яка залишила слід у наших серцях, вона дуже хвилюється за Україну. Це дуже добра людина, ми познайомилися із її батьками, донькою, разом зустріли Великдень», — розповідає Христина.
Полячка Сільвія подбала про краматорців та їхню тварину: поселила у трикімнатній квартирі в невеличкій кімнаті з диваном, кріслом, вішалкою, тумбочкою, лампою, дозволила користуватися необхідними предметами, Боні ж надали місце на м’якій лежанці. Тут, у цій невеличкій оселі склалася добра дружба між біженцями з Донбасу та родиною Сільвії - разом вони проводили дозвілля, грали у настільні ігри, ділилися спогадами.
Підтримка двох краматорчанок у чужій країні на цьому не закінчилася — сусід Томас пропонував їм, як кажуть поляки, їздити «на закупи» — возив до супермаркету та за власні гроші придбав їжу.
«Нам було дуже незручно, тому брали небагато і весь час казали йому: «на касу». Також Томас допоміг придбати побутову хімію, постійно приносив нам та Сільвії квіти. Тут для українців випускають газету на українській мові «Життя в Гамбурзі» — в ній багато корисної інформації. Коли ми прийшли в один з магазинів одягу і хотіли розплатитися карткою, касири зрозуміли звідки ми і сказали, що хочуть нам допомогти і дозволили безкоштовно взяти всю обрану мамою одежу. У Німеччині нашу Боні безоплатно чіпував ветеринар, тут з тваринами дуже суворі порядки, інший ветеринар надав цілий мішок корму.
Моєму татові також вдалося виїхати з заблокованого Маріуполя до нас у Гамбург. Зараз він перебуває у п’ятизірковому готелі, який не працював через пандемію і пристосований тепер для біженців з України. Розселяють по декілька людей в номер", — ділиться Христина.
Але через сімейні обставини Сільвії краматорцям довелося змінити місце проживання — вони переїхали до хостелу для біженців на базі колишнього медичного центру. Зараз тут багато українців з різних міст. Дехто хоче повернутись додому, деякі не планують. Сама ж Христина поки не вирішила, чи залишиться у Німеччині назавжди, каже, що зробить так, як підкаже серце. Про рідний будинок їй зараз нагадують декілька чайних ложок, взятих із собою. Наразі вона ходить на курси німецької мови та шукає роботу.
Світлини з особистого архіву
Виїзд у Німеччину для українців
В Німеччині діє програма підтримки біженців з України. Зі слів Христини, окрім волонтерських пунктів, де можна поїсти, випити чаю та дізнатися корисну інформацію через перекладача, також у містах країни надає допомогу Червоний Хрест.
«Тут усюди потрібно записуватися на прийом у режимі онлайн та доповідати про зміни обставин у соціальні служби. Це важливо при нарахуванні допомоги біженцям. Взагалі у кожному місті є волонтери, діють розподільні центри по розселенню у федеральні землі. Але власного житла замало навіть для самих німців — у Гамбурзі проживає 1,8 мільйонів людей і багато хто знімає житло усе життя», — резюмує Христина.
Крім того, тут запроваджені:
• в'їзд у Німеччину без відкриття візи з українським паспортом;
• статус тимчасового захисту та статус біженця;
• соціальні виплати у розмірі 367 євро на місяць. Але при перебуванні у хостелі з цієї суми утримуються витрати на годування та комунальні послуги.
• безкоштовний проїзд для біженців — для цього достатньо показати український паспорт;
• безкоштовні квитки у заклади культури та відпочинку, салони краси і т. ін.;
• медичне страхування на півроку;
• правова допомога українкам у разі випадків проституції;
• центри психологічної підтримки.
Додаткову інформацію щодо перебування у Німеччині можна дізнатися на сайті.
Нагадаємо, що також через надзвичайну ситуацію, громадяни України також можуть виїхати у Болгарію.
Також маріупольчанка Тетяна розповіла, як вона переїхала з України у Чехію.