Американці мали всі можливості доставити ATACMS приховано в Україну
По ATACMS:
— Доставити ці ракети в Україну приховано були усі технічні можливості.
Річ в тім, що пусковий блок на 6 реактивних снарядів GMLRS, і пусковий блок на ATACMS — ззовні виглядають однаково.
Аж настільки однаково, що доволі часто реальне наповнення пускового блоку на M142 HIMARS та/або M270 MLRS можна зрозуміти лише тоді, коли звідти вилетить ракета — «товста» чи «тонка».
Із цієї специфіки заряджання до речі й виник жаргонний розподіл в американських військових на «тонку ракету» — тобто GMLRS, і «товсту ракету» — тобто ATACMS (незалежно від модифікації).
— Відомо, що одна із ракет, яка впала росіянам на голову в Бердянську, була взагалі 1996 року випуску.
І саме в цій деталі й криється відповідь, чому ж ATACMS так довго довелось чекати.
Річ у тім, що нормативний строк служби цієї ракети складає усього 10 років, і поняття «нормативний строк служби» в даному випадку означає і те, що після завершення цього періоду ніхто з ходу не може гарантувати надійність роботи вузлів та агрегатів ракети.
З цього виходить, що одна із відстріляних учора по окупантам «товстих ракет» прослужила понад 2 нормативні строки, і схоже, що привести назад до кондиції реально вимагало дуже тривалого часу мінімум в кілька місяців.
Але й певний політичний аспект у підборі модифікації ATACMS для нас відшукати за бажання теж можна.
Ну бо зазвичай в рамках робіт по оновленню «товсті ракети» модифікації M39 та M39A1 з касетною бойовою частиною переробляються на модифікацію M57, із унітарною бойовою частиною в 227 кг та дальністю стрільби до 300 км.
Та модифікація, яку ми отримали, має дальність стрільби до 165 км, але натомість маса бойової касетної частини складає аж 560 кілограмів.
— Україна стала першим оператором ATACMS, хто використав ці ракети саме для ударів по летовищам противника.
Досі цей ОТРК в бою використовувала тільки Армія США, під час воєн проти Іраку в 1991 та 2003 роках, але тоді цілями виступали лише позиції ППО та командні пункти ворога.
Але тоді, щоб досягнути необхідного ефекту в паралічі протиповітряної оборони та структур управління противника, американські військові відстрілювали на добу мінімум 20 ракет ATACMS, іноді могло доходити й до 100, загалом за 1,5 місяці боїв було витрачено аж 600 ракет цього типу. Що насправді дуже контрастує із даними WSJ, що нам дали «кілька» ATACMS.
— Після вчорашнього не варто аж так сподіватись, що ЗСУ зможуть і далі аж бігом масштабувати успіх ударами й по іншим летовищам рашистів.
Бо треба подивитись на специфіку цілей, по яким учора працювали: в Бердянську та Луганську — то були закинуті цивільні аеропорти без жодних захисних споруд, там росіяни навіть не займались накладанням покришок на вертольоти, про будівництво якихось захисних «козирьків» навіть мова і не йшла.
Крім того, перш ніж малювати красиві інфографіки із «зонами покриття», куди тепер можуть діставати ATACMS, треба робити поправку не тільки на «паспортну» дальність стрільби, але й на фактичну дистанцію, із поправкою на те, що пускова установка має стояти на пристойній дальності від лінії фронту; крім того, треба робити й поправку і на можливу кількість ракет, бо й тут все логічно — «щільність» по числу ATACMS, які можуть впасти одиницю території з об'єктами противника.
— Ні, ATACMS не здатен «прискорити контрнаступ», хоча б тому, що ракети не ходять в штурми на «посадки», котрі насправді є гарно замаскованими з використанням рельєфу місцевості укріпленими вузлами оборони противника.
Будь-які завищені та нереалізовані очікування потім же падають колективною тінню не на тих, хто ці дурниці генерує, а на наших військових, які ведуть протиборство з ворогом.