27 липня засновниці Маріупольського театру ляльок — Ірині Руденко виповнилося б 64 роки

Ірина Руденко — заслужена діячка естрадного мистецтва України, директорка обласного ТО «Арлекіно» — вміло поєднувала в собі необхідні професійні якості та рідкий ентузіазм, без яких досягати поставленої мети набагато складніше.

Народилася Ірина Анатоліївна в Маріуполі. З дитинства була творчою і здібною дитиною, яка відвідувала різні секції та навіть ставила п'єси на подвір'ї біля свого будинку. Батьки в усьому підтримували маленьку Іру. Мама сама вигадувала казки, допомагала шити костюми. Для Ірини мама залишається головним Вчителем і справжнім педагогом, якій, не маючи педагогічної освіти, вдавалося з легкістю навчати дітей. Батьки виховували Іру дуже мудро, вони привчали її до свободи в усьому. Їй здавалося, що вона завжди робить вибір самостійно, але не помічала, що за нею уважно спостерігає «приховане око» батьків, які в разі потреби оточували юну дівчинку потрібними порадами і своєчасною допомогою. Після закінчення школи Ірина вступила до ПДТУ. Незабаром вийшла заміж за однокласника, який був військовим. Оскільки чоловіка відправили служити у Московський військовий округ, молоде подружжя поїхало до Москви. Саме там Ірина стала студенткою університету мистецтв за спеціалізацією «Режисер масових театральних видовищ». Ще у студентські роки наша героїня часто відвідувала ляльковий театр і дуже уважно спостерігала за процесом роботи.

Завдяки наполегливості Ірини Анатоліївни у липні 1997 р. Маріупольський ляльковий театр був зареєстрований міською радою та отримав статус професійного муніципального театру, ставши таким чином першим офіційним дитячим театром Приазов’я. Незабаром театр почав ставити вистави у будівлі колишнього кінотеатру «Маріуполь». Репертуар театру складався з яскравих дитячих вистав: «Одного разу в Африці» за мотивами казок Остера, «Три бажання», «Операція «Чебурашка», «Ай, да Мицик» Є. Чеповецького, «Маленький принц» за повістю Екзюпері, «Дюймовочка» за казкою Андерсена, «Коза-Дереза», «Білосніжка і сім гномів» тощо. Ірина Руденко, маючи педагогічну і режисерську освіту, всіма силами створювала, відроджувала і підтримувала життя унікального жанру театрального мистецтва. У 2005 р. театр ляльок почав нове життя для найменших маріупольців і отримав назву «Бібо». При ньому була створена школа акторської майстерності.

Тендітна і сонячна, але сильна характером Ірина виховала двох чудових синів — Олексія та Романа. Олексій — майстер спорту України з ралі, а Роман — здібний актор лялькового театру, член Національної спілки журналістів України, успішний київський телеведучий. Шість років назад в Олексія народився син, онук став справжнім джерелом натхнення і радості для Ірини Анатоліївни. Дуже розвинений маленький Кирюша відвідує всі вистави лялькового театру, він вже давно став найголовнішим суддею і найбільш вибагливим глядачем для художнього керівника театру. Ірина дуже любила рідний Маріуполь і підкреслювала, що маріупольці відрізняються від інших особливим менталітетом і самобутністю. Найбільше полюбляла Міський сад, який зберігає свою неповторну атмосферу. До кінця не вірила, що може початися така війна і її рідне місто буде зруйноване.

У бадьорої і життєрадісної Ірини Анатоліївни було дуже багато веселих і незабутніх випадків у житті. Зокрема, якось їй довелося грати Шапокляк. Ніс у неї був на гумці, і, коли вона чекала свого виходу, щоб легше було дихати, ніс натягувала на лоб. Але, поспішаючи на сцену, Ірина забула поставити ніс на місце. Вийшовши у новому образі, адже тепер у Шапокляк виріс справжній ріг, вона дуже здивувалася, що раптом її вихід викликав такий сміх і неабияке пожвавлення в залі. Про себе подумала, як же гарно граємо, дітям так весело, ще й Чебурашка щось очима показує їй, мабуть, сам не вірить в такий успіх.

До війни Ірина Анатоліївна посідала відповідальний пост голови правління творчого об'єднання «Арлекіно», до складу якого входив Театр ляльок, Перша театральна школа, молодіжний театр «Персонаж» та інші відділення. У школі театрального керівника виховувалося близько 100 дітей. Всі вони були різного віку, але єдині у прагненні навчатись та самовдосконалюватись. Перша театральна школа-студія міста Маріуполь неодноразово ставала лауреатом всеукраїнських, європейських і міжнародних фестивалів-конкурсів. Ірина Анатоліївна дуже любила своїх учнів і щиро хотіла, щоб вони розвивали власні таланти та не зупинялися на досягнутому. Вона вважала, що кожна дитина має свій винятковий талант, просто потрібен час, щоб його розкрити. Завдяки вірі у своїх учнів та постійній праці з ними вона змогла виховати справжніх акторів, які сьогодні стали справжніми професіоналами і прославляють Маріуполь та свого викладача в інших містах України.

До повномасштабного вторгнення росії на територію України та знищення Маріуполя Ірина Руденко мала дуже багато творчих планів. Вона дуже хотіла відкрити у місті БебіТеатр, в якому змогли б виявити свій талант малюки від 1,5 до 5 років. Коли Ірина Руденко виїхала з міста, вона переконувала всіх маріупольців, що місто скоро звільнять і ми повернемося, щоб відбудувати наш Маріуполь та відновити його культуру…

Нагадаємо, раніше Донбас24 розповідав, як створювалася «Маріупольська мотанка»: історія талановитої ілюстраторки.

ФОТО: з особистого архіву Ірини Руденко.